Профілактика Булінгу у шкільному середовищі.

Якщо ти байдужий до страждань інших, ти не заслуговуєш називатися людиною.

(Сааді)

       Cеред сучасної учнівської молоді останнім часом надзвичайно загострилася проблема насильства, довготривалих агресивних проявів та третирування у міжособистісних стосунках підлітків, здійснюваних самими дітьми одне до одного. За своєю сутністю третирування - це специфічна форма агресивної поведінки, при якій сильніший (авторитетний) учень (або учні) систематично переслідує іншого (слабкого, аутсайдера). Ситуація третирування не обмежується лише ролями «агресора» та «жертви», вона залучає інших однокласників, роблячи їх активними або пасивними учасниками цих відносин. Такі стосунки отримали назву шкільний булінг, розповсюдження якого впродовж останніх років визнано в освітній практиці та є соціальною проблемою.

           Явище булінгу надзвичайно поширене у сучасній школі, педагоги багато роблять для того, щоб запобігати знущанню та своєчасно усівати його, але цю проблему іноді замовчують, не афішують випадки знущань, її не прийнято обговорювати. За таких умов проблема не усувається, навпаки, вона набуває більших обсягів і жорстокіших проявів. Запобігання та профілактика випадків шкільного насильства є найважливішим завданням педагогів та психологів, оскільки жорстоке ставлення до дитини неминуче призводить до низки руйнівних наслідків, а саме:

•  педагогічних наслідків: шкільна дезадаптація, академічна неуспішність;
•  психологічних наслідків: психологічні розлади, закріплення в свідомості негативних уявлень про себе, зниження самооцінки, порушення соціалізації, соціальна дезадаптація;
•  медичних наслідків: травматизація або суїцид.

         Булінг (bullying, від анг. bully - хуліган, забіяка, задирака, грубіян, насильник) - це форма психічного насильства у вигляді утиску, дискримінації, цькування, травлі, бойкоту, дезінформації, псування особистих речей, фізичної розправи. Цей термін означає тривалий процес свідомого жорстокого ставлення (фізичного та психічного) з боку дитини або групи до іншої дитини або інших дітей, які не здатні захистити себе в даній ситуації. Булінг - явище глобальне і масове.

      Булінг характеризують чотири головні компоненти:

- по-перше: це агресивна і негативна поведінка;

- по-друге: булінг здійснюється систематично;

- по-третє: булінг відбувається у взаємостосунках, учасники яких мають неоднакову владу та фізичні можливості;

- по-четверте: булінгова поведінка є навмисною.

     Мотивацією до булінгу стають заздрість, помста, відчуття неприязні до жертви, прагнення підкорювати собі, боротьба за лідерство, потреба у підпорядкуванні лідерові або нейтралізації суперника; зіткнення різних субкультур, цінностей, поглядів і невміння толерантно ставитися до них; агресивність і віктимність; наявність у дитини-жертви психічних і фізичних вад; відсутність предметного дозвілля; бажання принизити заради задоволення, розваги чи самоствердження; потреба у самоствердженні та навіть у задоволенні садистських потреб окремих осіб. Булінг також може виникати як компенсація за невдачі у навчанні, суспільному житті, а також від тиску та жорстокого поводження батьків чи інших дорослих, при недостатній увазі з боку дорослих тощо; як крайня міра, коли учень вичерпав всі інші можливості для задоволення своїх потреб, і у випадках, коли учні протестують проти певних правил, виражаючи невдоволення, прагнучи зруйнувати дещо в своєму оточенні. Булінг у шкільному середовищі може виникати і тоді, коли відбувається боротьба між учнями за вищий статус у груповій ієрархії, задоволення своїх соціальних потреб та як інструмент маніпулювання та контролю учнем свого мікросоціуму.

      Рольова структура булінгу має три елементи:

•  булер, або булі: переслідувач, агрессор;
•  жертва;
•  спостерігачі.

                       Виходячи із практичних спостережень, можна визначити наступні форми шкільного булінгу:

1. Фізичний шкільний булінг - умисні поштовхи, удари, стусани, побої нанесення інших тілесних ушкоджень, різного виду знущання, образливі жести або дії, пошкодження особистих речей та інші дії з майном (крадіжка, грабіж, ховання особистих речей жертви), фізичні приниження та ін. Серед характерних ознак фізичного булінгу можна виокремити: сліди від ударів, гематоми, синці, подряпини, порізи, відсутній або порваний одяг, часті скарги на головний біль і біль у животі. Коли це відбувається, багато дітей не розповідають своїм батькам про інцидент. Сексуальний булінг є підвидом фізичного та означає дії сексуального характеру. Його важко розпізнати, тому що жертва сексуального булінгу панічно боїться розповісти про це дорослим, замикається у собі, постійно плаче насамоті, категорично відмовляється надавати будь-яку інформацію, може вчиняти спроби суїциду.

2. Психологічний шкільний булінг - насильство, пов'язане з дією на психіку, що завдає дитині психологічного травмування шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно заподіюється емоційна невпевненість жертви.

До цієї форми можна віднести:

• вербальний булінг: образливе ім'я, з яким постійно звертаються до жертви, обзивання, поширення образливих чуток, словесне приниження, бойкот та ігнорування, залякування, використання агресивних жестів та інтонацій голосу для примушування жертви до здійснення певних дій, систематичні кепкування з будь-якого приводу (від національності до зовнішнього вигляду дитини), задерикуватість, ігнорування або ізоляція (жертва навмисне ізолюється, виганяється або ігнорується частиною учнів або всім класом), психологічне приниження, погрожування тощо. Для дітей, які зазнали проявів вербального булінгу характерні наступні ознаки: вони часто замикаються в собі, стають вередливими або мають проблеми з апетитом, знервовані або відсторонено замкнуті, прикидаються хворими, щоб уникнути відвідування школи, мають яскраво виражені прояви страху, нервові тики, нічні скрикування, відлюдькуватість, замкнутість.
•  вимагання (грошей, коштовних або інших речей, їжі, примус щонебудь вкрасти);
•  кібербулінг - новітній спосіб знущання з використанням електронних засобів комунікації, який включає: приниження та цькування за допомогою мобільних телефонів, гаджетів, Інтернету (пересилання неоднозначних зображень і фотографій, обзивання, поширення чуток, знімання на відео бійок чи інших принижень і викладання відео в мережу інтернет, цькування через соціальні мережі та ін.). Серед характерних ознак кібербулінгу можна визначити наступні: дитина дуже багато часу перебуває в Інтернеті, спілкуючись у соціальних мережах, буває при цьому знервованою, полохливою, сумною та тривожною, в дитини проблеми зі сном, вона проситься залишитись удома й не ходити до школи чи відмовляється від улюблених занять. Іноді це може бути її єдиним способом соціалізації.

     Кажучи про форми прояву булінгу, найбільш типові для хлопчиків і дівчаток, слід зазначити, що хлопчики частіше вдаються до фізичного булінгу (бійки, стусани, поштовхи тощо), а от дівчатка більш охоче користуються вербальними формами тиску. А втім, ця різниця дуже відносна.

      У своїй загальновідомій книзі «Булінг в школі: що ми знаємо і що ми можемо зробити?», норвезький психолог Дан Ольвеус визначає наступні типові риси учнів, схильних ставати булерами, або булі:

• вони відчувають сильну потребу панувати й підпорядковувати собі інших учнів, переслідуючи власні цілі;
•  вони імпульсивні й легко шаленіють;
•  вони часто зухвалі та агресивні у ставленні до дорослих (передусім батьків та вчителів);
•  вони не виявляють співчуття до своїх жертв;
•  якщо це хлопчики, вони зазвичай фізично сильніші за інших.

Технології реагування працівників школи на виявлені або встановлені факти булінгу:

• При встановленні факту або підозрі на наявність булінгу батьки або вчитель повідомляє про це адміністрацію закладу. 
• Адміністрація спільно із соціально-психологічною службою школи невідкладно реагує на представлені факти.
•  Безпосередня робота класного керівника, практичного психолога та соціального педагога з булерами та жертвами.
•  Бесіда з учнями класу щодо з'ясування проявів булінгу.
•  Бесіда окремо з булерами та окремо з жертвами третирування.
•  Бесіда окремо з батьками булерів та окремо з батьками жертв булінгу щодо ситуації, що склалася та визначення шляхів її подолання.
•  Відпрацювання навичок поведінки жертв та виведення їх зі стану жертви.

Рекомендації класному керівникові у випадку, якщо цькування в класі вже почалося:

        Важливо оголосити дітям, як ви до цього ставитеся. Говоріть не про жертву, а про кривдників, фокусуйтеся на їх неприпустимих якостях. Наголосіть, що ви будете дуже засмучені, якщо дізнаєтеся, що у вашому класі є діти, яким приємно когось ображати і мучити. Твердо акцентуйте, що така поведінка неприпустима, і ви в своєму класі цього терпіти не маєте наміру. Зазвичай цього буває достатньо, щоб кривдники принишкли (вони часто боязливі). На тлі затишшя можна приймати заходи по підвищенню статусу дитини-жертви і знайти для нього комфортне місце у класному колективі.

      Перш за все поговоріть з дитиною, що постраждала та виступає в ролі жертви. Поясніть їй, що ви не зможете захищати її, якщо не будете твердо впевнені, що сама вона не провокує булерів. Скажіть, що вам дуже важливо бути справедливим вчителем і нікого не карати марно; візьміть з дитини слово, що вона не буде переходити до помсти, навіть якщо її дражнять. Подруге, підкажіть дитині, як краще поводитися, щоб булери швидше припинили третирування. Кривдники отримують задоволення не від самого процесу виголошення образливих слів, а від ефекту, якого досягають. Коли жертва плаче, сердиться, намагається заперечувати, тікає, вони відчувають свою владу над нею. Якщо ж колишня жертва відповідає сама весело і технічно, її перестають цькувати.

    Поведінка дорослих (вчителів, психологів, соціальних педагогів та батьків) у спілкуванні з жертвами третирування має відповідати певним вимогам, оскільки від їхнього ставлення до проблеми та уміння контактувати з дитиною залежить вирішення ситуації. Дорослі, коли дитина повідомила, що вона є жертвою боулінгу, мають говорити:

•  Я вірю тобі. Це допоможе дитині зрозуміти, що ви готові допомогти їй вирішити цю проблему;
•  Мені дуже шкода, що це вібдбулося з тобою. Дитина відчуватиме, що ви намагаєтеся зрозуміти її почуття.
•  У цому немає твоєї провини. Дитина розуміє, що вона не самотня в подібній ситуації, що деяким її одноліткам також доводиться відчувати або спостерігати різні варіанти залякувань, цькувань та агресії протягом навчання. Головне на цьому єтапі – спрямувати зусилля на подолання проблеми.
•  Добре, що ти зумів сказати мені про це. Це впевнить дитину в тому, що вона правильно вчинила, звернувшись по допомогу та підтримку.
•  Я люблю тебе і намагатимусь зробити так, щоб тобі більше не загрожувала небезпека. Це допоможе дитині відчути допомогу, захист та дасть надію на покращення ситуації.

        Пропонуємо перелік заходів, які повинен вжити педагог, щоб уникнути ситуації появи аутсайдера в дитячому колективі:

- з самого першого дня роботи з класом слід припиняти глузування над невдачами ровесників. Всі ми можемо помилятися, і кожен з нас має право на помилку;

- також слід уникати висміювання, перехвалювання, наклеювання ярликів та зайвого порівняння дітей, не допускати віддавання переваги деяким учням, не підтримувати глузувань, насмішок на адресу певних осіб, суворо припиняти їх, розбір помилок необхідно робити не називаючи прізвищ або індивідуально;

- підтримувати дітей, що стали жертвами;

- якщо репутація дитини якимось чином зіпсована, необхідно дати їй можливість показати себе у вигідному світі, підтримати її досягнення;

- треба заохочувати дитину приймати участь у загальних заходах;

- непопулярних дітей дуже травмує ситуація, коли при розподілі на пари їх ніхто не обирає; якщо команда програє також можуть звинуватити цю дитину; треба продумувати вибір командних ігор та заходів;

- планомірно працювати з родинами, обов'язково цікавитися у батьків про проблеми дитини (заїкання, енурез, інші хвороби);

- підтримувати в учнів адекватну самооцінку;

- контролювати ситуації виникнення цькування та невідкладно реагувати на них;

- у разі виявлення булінгу - невідкладно поговорити з переслідувачами та з'ясувати, чому вони пристають до жертви, звернути увагу на почуття жертви;

- вчити учнів бути толерантними, емпатійними до однокласників, вміти допомагати та підтримувати один одного у скрутних ситуаціях, вміти регулювати власну поведінку, не піддаватися на провокацію, вміти сказати «ні», не терпіти знущань, не соромитись привернути увагу до себе та своїх проблем, звертатись по допомогу до дорослих;

- акцентувати увагу учнів на дотриманні правил поведінки у школі.

Пам'ятка для батьків Як припинити третирування дитини у школі та допомогти їй?

1. Перш за все необхідно вдома ліквідувати атмосферу, що сприяє перетворенню дитини на «жертву». Ніякої надмірної опіки чи, навпаки деспотизму, покарань та побиття за провину.

2. Окрім того необхідно обов'язково питати дитину, як справи у неї у школі, маючи на увазі не тільки оцінки, а й відносини з однокласниками. Обережно задавайте питання, оскільки цькування може бути не тільки відкритим, а й прихованим, пасивним, наприклад: небажання сидіти за однією партою, грати в одній команді, ігнорування тощо. Якщо ви відчули певні негаразди, поговоріть з дитиною та її класним керівником.

3. Якщо булінг уже відбувся, зважте його масштаби. Якщо це проблема між двома дітьми, яка може бути залагоджена власними силами, краще надати дитині можливість самостійно розібратись та навчитись відстоювати власні інтереси.

4. Якщо ж третирування набуло вже великих розмірів, проаналізуйте разом з дитиною, чи зможе вона сама захистити себе та відновити свій авторитет у класі. Наприклад, якщо дитину дражнять з-за надмірної ваги варто записати її у спортивну секцію.

5. Якщо ваша дитина дуже скромна та невпевнена у собі – допоможіть їй стати більш впевненою, адже підвищення самооцінки робить людину більш врівноваженою та терпимою до цькувань оточуючих. З'ясуйте, які гуртки відвідують її однокласники, чим займаються у позаурочний час. Можливо вашій дитині теж захочеться відвідувати якусь із цих секцій, у результаті чого вона зможе встановити контакт з деякими однокласниками. Заохочуйте дитину до активної участі у загальношкільних заходах, які зближують дітей та допомагають ім набути впевненості у собі.

6. У особливо важких випадках, якщо ваша дитина, з певних причин, стала ізгоєм у класі, приверніть увагу класного керівника та шкільного психолога до проблеми. В цьому випадку вам конче необхідною буде допомога фахівців.

7. І пам'ятайте: ваша любов та підтримка допоможуть дитині впоратися зі складною ситуацією.

Як батьки можуть допомогти дітям?

1. Якщо дитина розповідає вам про бешкетника, зосередьте увагу на комфорті та підтримці, не показуючи, наскільки ви засмучені. Діти часто не хочуть розповідати дорослим про залякування, тому що відчувають себе ображеними та приниженими або турбуються про те, що батьки будуть дуже перейматись і хвилюватись.

2. Іноді діти думають, ніби це їх власна провина, що, якби вони виглядали або вели себе по-іншому, то цього б не сталось. Іноді вони бояться, що, якщо розбишака дізнається, що вони комусь усе розповіли, то буде ще гірше. Інші побоюються, що їхні батьки не повірять їм чи не робитимуть жодних дій у цьому напрямі. Або ж діти хвилюються, що батьки змусять їх дати відсіч бешкетнику, якого вони бояться. Хваліть дитину за те, що вона набралася сміливості порозмовляти про це. Переконайте її, що вона не самотня – багато людей отримують свою порцію знущань у певний момент. Підкресліть, що погано робить бешкетник, а не сама дитина. Переконайте сина чи доньку в тому, що ви придумаєте, як правильно вчинити в цій ситуації, разом врахуєте всі тонкощі.

3. Іноді старший брат, сестра або друг можуть допомогти впоратися із ситуацією. Вашій дитині може бути корисно почути, як її старшу сестру, яку вона обожнює, дражнили через її зубні брекети і як вона впоралася з цим. Старший брат або друг може також дати деяке уявлення про те, що відбувається у школі або там, де трапляються знущання, і допоможе придумати краще рішення.

4. Сприймайте серйозно побоювання дитини, що знущання будуть ще гіршими, якщо задирака дізнається, що ваша дитина розповіла про них. В першу чергу варто зв'язатися з класним керівником та шкільним психологом. Іноді корисно звернутися до батьків агресора. В інших випадках Якщо ви вже випробували ці методи і все ще хочете порозмовляти з батьками дитинибулера, краще зробити це в офіційних умовах, наприклад, у присутності адміністрації школи.

5. У нашій країні є закони і правила, що захищають від знущань насильства. Кривдники або їхні батьки несуть відповідальність за скоєні порушення. У деяких випадках, якщо у вас є серйозні побоювання із приводу безпеки вашої дитини, вам буде потрібно звернутись до органів поліції.

6. Удома ви можете знизити негативний вплив знущань. Навчайте дітей спілкуватися з такими друзями, які допомагають розвивати їх упевненість у собі. Допоможіть їм знайомитися з іншими дітьми, відвідуючи різні гуртки чи спортивні секції. І знайдіть такі заняття для дітей, які допоможуть їм почуватись упевненими й сильними. Можливо, це буде секція самооборони, карате або тренажерний зал.

7. Під впливом емоцій у дорослих може виникнути пропозиція дитині дати відсіч агресору. Зрештою, ви гніваєтеся, що ваша дитина страждає, і, можливо, у дитинстві ваші батьки радили вам «постояти за себе», що ви успішно зробили. І ви переймаєтеся, що ваша дитина все ще потерпає від рук розбишаки. Але важливо порадити дітям не відповідати на знущання бійкою або відповідними знущаннями. Це може швидко перерости в насильство, помсту, травмувати когось із них. Замість цього найкраще відсторонитися від ситуації, поспілкуватися з іншими дітьми й розповісти про все дорослим. І пам'ятайте: якими б прикрими не були знущання для вас і вашої родини, є багато фахівців і способів, які допоможуть вам вирішити цю проблему.

Дії батьків при вербальному булінгу:

перш за все, вчіть своїх дітей поваги. На прикладі власної моделі поведінки зміцнюйте їхню думку про те, що кожний заслуговує доброго ставлення: дякуйте вчителям, хваліть дитину та її друзів, виявляйте добре ставлення до працівників магазинів, бібліотек, транспорту, будь-яких закладів. Розвивайте самоповагу дітей і вчіть їх цінувати свої сильні сторони. Найкращий захист, який можуть запропонувати батьки, – це зміцнення почуття власної гідності й незалежності своєї дитини та її готовності вжити заходи в разі потреби. Обговорюйте і практикуйте безпечні, конструктивні способи реагування вашої дитини на слова або дії булера. Разом придумуйте основні фрази, які дитина може сказати своєму кривднику переконливим, але не ворожим тоном, наприклад: «Твої слова неприємні», «Дай мені спокій» або «Відчепись», «Ти робиш мені боляче, я можу зробити тобі так само», «Я не буду терпіти знущання».

Дії батьків при фізичному булінгу:

якщо ви підозрюєте, що вашу дитину піддають фізичному насильству, почніть випадкову розмову – спитайте, як справи у школі, що відбувалось під час обіду чи на перерві, по дорозі додому. На основі відповідей з'ясуйте в дитини, чи вів хто-небудь себе образливо у ставленні до неї. Намагайтеся стримувати емоції. Підкресліть важливість відкритого, постійного зв’язку дитини з вами, вчителями або шкільним психологом. Документуйте дати й час інцидентів, пов’язаних зі знущаннями, відповідну реакцію залучених осіб та їх дії. Не звертайтесь до батьків розбишак, щоб розв’язати проблему самостійно. Якщо фізичне насильство над вашою дитиною продовжується й вам потрібна додаткова допомога за межами школи, зверніться до місцевих правоохоронних органів. Існують закони про боротьбу із залякуванням і домаганнями, які передбачають оперативні коригувальні дії.

Дії батьків при примусовій ізоляції дитини:

тактика ізоляції припускає, що когось навмисно не допускають до участі в роботі групи або класу, участі у грі, заняттях спортом чи позаурочній діяльності. Використовуйте вечірній час, щоби порозмовляти з дітьми про те, як пройшов їхній день. Допомагайте їм у всьому шукати позитивні моменти, звертайте увагу на позитивні якості дітей і переконайтеся, що вони знають, що є люди, які їх люблять і завжди готові подбати про них. Зосередьтесь на розвитку їхніх талантів та інтересів до музики, мистецтва, спорту, читання й позашкільних заходів, щоб ваші діти могли будувати взаємини поза школою.

Дії батьків при кібербулінгу:

повідомлення образливого характеру можуть поширюватись анонімно і швидко, що призводить до цілодобового кіберзалякування, тому спочатку встановіть домашні правила користування Інтернетом. Домовтеся з дитиною про тимчасові обмеження, що відповідають її віку. Будьте обізнаними щодо популярних і потенційно образливих сайтів, додатків і цифрових пристроїв, перш ніж ваша дитина почне використовувати їх. Дайте дитині знати, що ви маєте намір відстежувати її діяльність в Інтернеті. Скажіть їй про те, що коли вона піддається кіберзалякуванню, то не повинна втягуватись, реагувати або провокувати кривдника. Замість цього їй необхідно повідомити про все вам, щоб ви змогли роздрукувати провокаційні повідомлення, включаючи дати та час їх отримання. Повідомте про це у школу та Інтернет-провайдера. Якщо кіберзалякування загострюється й містить погрози та повідомлення явного сексуального характеру, зверніться до правоохоронних органів. Якщо дитина повідомляє вам, що вона або ще хтось піддається знущанням, булінгу, підтримайте її, похваліть за те, що вона набралася сміливості й розповіла вам про це, зберіть інформацію (при цьому не варто сердитись і звинувачувати саму дитину). Підкресліть різницю між доносом з метою просто завдати комусь неприємностей та відвертою розмовою з дорослою людиною, яка може допомогти. Завжди вживайте заходи проти знущань, булінгу, особливо якщо насильство набуває важкі форми або постійний характер, зв’яжіться з учителем, соціальним педагогом, психологом або директором школи вашої дитини, щоб контролювати ситуацію доти, доки вона не припиниться.

8 порад, що робити, якщо діти грають у жорстокі ігри

Якщо ви помітили, як діти грають у жорстокі ігри, під час або в результаті яких гравців б’ють чи ображають, точно не працюватимуть жорсткі заборони (“Не грайте в цю гру!”), обезцінювання (“Та що ви робите?”, “Це дурна гра й дурний фільм, у якому це показували”), ігнорування (“Якщо будеш грати в це, я з тобою не розмовлятиму”).

Дитяча психологиня пояснює, що, як наслідок, дитина робитиме все те саме (гратиме в жорстокі ігри чи дивитиметься жорстокі фільми), але таємно. До того ж із бажанням помститися дорослим за заборону.

ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ДИТИНА ГРАЄ В ЖОРСТОКІ ІГРИ

Нещодавно протягом кількох днів у 90 країнах одночасно став популярним серіал “Гра в кальмара”. Серіал розповідає про групу людей, яким потрібні гроші і які погоджуються грати в дитячі ігри. Однак тих, хто програють, убивають.

Попри те, що фільм можна дивитися з 18 років, діти підхопили подібну гру. 5 жовтня директорка школи в Бельгії написала пост у Facebook про те, що діти грають у “Гру в кальмара” в школі й б’ють одне одного.

 Що робити в подібних випадках:

1. Треба з’ясувати й розрізнити, чи справді небезпечна гра й що саме небезпечно в грі, у яку грають діти. Можливо, це просто гра, яку вони запозичили з фільму, але без небезпечних наслідків.

“Дорослі часто вводять беззмістовні заборони, бо не знають, що робити. Насамперед треба спокійно запитати дітей: “Що це?”, “У що ви граєте?”, “Які правила?”. Адже ігри з фільму “Гра в кальмара” – це відомі дитячі ігри. Наприклад, у першій грі “Тихіше їдеш – далі будеш” нічого жахливого немає. Інша справа – як наслідки гри інтерпретують у фільмі: програвших вбивають. Якщо діти грають і в них є потреба в результаті бити одне одного – саме це погано”, – говорить психологиня.

2. Якщо після наших досліджень дитяча гра справді виявилася жорстокою, можна застосувати правило “все, що ми не можемо заборонити, можна очолити”. Так, треба дати можливість розвиватися іграм у тому напрямі, у якому ми хотіли б.

Тоді дорослі можуть контролювати те, що відбувається: ввести свої правила, обмеження, ставлення до тих, хто програли та виграли.

Це можуть робити вчителі в школі. До того ж вони можуть додавати “покарання” й нагороди, що стосуються навчання. Наприклад, той, хто програв, писатиме зайву самостійну роботу. Тобто дорослі мають запропонувати дітям щось натомість. Так діти реалізовуватимуть свій азарт.

“Найстрашніше для дорослих – втратити контроль. Коли вони втрачають його, стає страшно й з’являється бажання забороняти. Забороняти не варто й неможливо. Тоді гра просто перейде в “підпілля”, – пояснює Катерина.

3. Якщо дорослі помітили прояви жорстокості, це треба відразу зупинити й обговорити. Мовляв, фільм – це фільм, це мистецтво. Реальність – інша, ми не хочемо, щоби хтось помер, а те, у що ви граєте, – небезпечно.

4. Треба визначити правила безпеки.

5. Можна запропонувати альтернативні ігри. Наприклад, показати, у що грали ви, коли були дітьми.

“Натомість можна пограти у “Вибивало”. У такій грі дитина реалізуватиме свою агресію, водночас це досить безпечна гра без наслідків. Загалом ігри з м’ячем дуже добре “відіграють” агресію. М’яч – це суб’єкт, який не псується від агресії, а, навпаки, покращує свої якості: летить, стрибає. Також підходять настільний теніс і баскетбол”.

Тож якщо вчитель помічає за дітьми жорстокі ігри, він може поділитися ситуацією з учителем фізкультури й запропонувати пограти в альтернативні ігри з ними. Учителі фізкультури мали б знатися на іграх, під час яких можна виплеснути агресію: вони дозволяють перестрибувати через когось, грати в м’яча. Тобто є можливість поштовхатися в безпечному форматі під наглядом дорослого.

ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ЖОРСТОКІ ФІЛЬМИ ВМИТЬ СТАЮТЬ ПОПУЛЯРНИМИ

Психологиня пояснює, що неможливо вберегти дітей від контенту, що вмить стає популярним і про який говорять усі. Так чи інакше вони захочуть “торкнутися” його, інакше відчуватимуть себе білими воронами.

Дорослі мають обговорювати з дітьми вікові обмеження. Мовляв, бачиш, тут стоїть знак “16+”, отже – таке кіно можуть дивитися люди від 16 років.

Утім, ми маємо сказати: “Якщо ти дуже хочеш це подивитися, давай подивимося разом”.

“Це – про співпрацю, можливість домовлятися з дітьми. Діти з величезним задоволенням дивляться фільми разом зі своїми батьками. Однак, на жаль, вони їм дуже рідко пропонують робити це разом. І тому вони знаходять, з ким їх дивитися”, – каже Катерина Гольцберг.

Натомість, якщо ви дивитеся фільм чи серіал разом, є можливість обговорити, що це, чому так трапилося, дії героїв і їхні почуття, мотиви, морально-етичні моменти, чому люди це роблять, які цілі.

“Припустимо, головний герой у “Грі в кальмара” має допомогти мамі, тоді можна поговорити з дитиною про те, що було б, якби його таки вбили, як почувала б себе мама. А багато людей програли – і в них також залишилися матері. Таке кіно – це привід обговорювати такі речі з дітьми, а не протистояти, мовляв, не дивися це”.

Звісно, каже Катерина, питання до тих, хто виставляють такі фільми у вільний доступ, адже так вони стають доступними дітям. Утім, у сучасному світі складно вибудувати жорсткі обмеження.

Тобто, якщо ви бачите, що фільм чи будь-який інший творчий продукт нашумів у світі, він жорстокий чи має інші суперечливі питання, треба розуміти, що дітей точно тягнутиме його переглянути. Тому краще випередити наслідки: подивитися цей фільм, гру, відео чи інший продукт разом із дитиною.

У старшому віці діти не завжди хочуть дивитися фільми чи відео з дорослими. Наприклад, серіал “Сексуальна освіта” дуже незручно дивитися з батьками. Тоді треба подивитися фільм, відео чи серіал окремо. А потім обговорити те, що хвилює підлітка. Обговорювати фільм із дитиною треба, маючи розуміння, що там було.

ДО ЧОГО ПРИЗВОДИТЬ ЖОРСТОКІСТЬ І ПРО ЩО ЦЕ ГОВОРИТЬ

Психологиня пояснює, що від жорстокої гри відмовлятимуться діти, якщо вони менш азартні чи їх це лякає. Але не можна проводити пряму кореляцію між тим, що діти погоджуватимуться на жорстокі ігри, і що в них відбувається вдома. Тим не менше, діти, у яких удома переважають жорстокі й насильницькі методи виховання, швидше включаються в такі ігри, не дивляться на думку дорослих і авторитет.

До того ж у дітей із сімей, де їх б’ють і де є булінг, більше шансів стати й жертвою, й агресором. Так, ігри накладаються на сімейну ситуацію, у якій уже є насилля.

“Тут важливий психотип людини і її схильність грати в більш жорстокі ігри. Звісно, це може перетворити людину на насильника, а може й не перетворити. Можливо, вона “відіграє” цю свою потребу бути жорстокою.

Натомість багато залежить від подальших кроків. Куди це приведе? Якщо це маленька дитина й ми схвалюємо насилля, наприклад, б’ючи її у відповідь, то це може перетворитися на травму. Якщо ми “гасимо” насилля, намагаючись запропонувати нормальні методи відігравання агресії, то нічого страшного, найімовірніше, не буде – просто це треба тримати під контролем”, – каже Катерина Гольцберг.

Вона розповідає, як іноді схильність до жорстокості виливається в серйозні наслідки. Наприклад, в агресію, спрямовану на себе, у ризиковані дії, на кшталт руфінгу (коли діти стрибають дахами) і зацепінгу (ходять дахами потягів) або в селф-харм (ріжуть собі шкіру, залишаючи шрами), який нині дуже популярний серед дівчат.

Дорослі мають відслідковувати ці дії. У такому випадку психолог радить вести дитину до психолога й розбиратися. Адже причини поведінки можуть бути дуже різні. Наприклад, депресія.

Як підвищити навчальну мотивацію дитини: 10 порад від психологів.

Небажання дитини вчитися турбує багатьох батьків. Хтось стикається з цією проблемою зрідка, декому доводиться систематично боротися з відсутністю інтересу школяра до навчання.

Тому сьогодні з’ясовуємо, як батьки можуть допомогти дитині підвищити навчальну мотивацію. І для початку визначимося з тим, що мають на увазі психологи, використовуючи цей психологічний термін.

Що таке мотивація?

Мотивація (з лат. «movere» — «рухати») — це бажання і готовність людини щось робити. Це те, що рухає нас, спонукає виконувати певні завдання і йти до поставленої мети

В процесі навчання ключове значення мають два види мотивації — внутрішня і зовнішня.

1) В основі внутрішньої навчальної мотивації лежить пізнавальний інтерес, прагнення дитини отримувати нові знання і навички.

2) Зовнішня навчальна мотивація зумовлюється зовнішніми чинниками, наприклад, заохоченням з боку дорослих (дозвіл пограти за комп’ютером після виконання домашніх завдань, обіцянка купити іграшку/дорогий гаджет, якщо в табелі будуть гарні оцінки). Але, як правило, цей вид мотивації короткостроковий і ненадійний. Адже, коли дитина досягне обіцяного, вона перестане вчитися. Тобто для того, щоб дитина продовжувала навчання, батькам доведеться знаходити нову приманку.

Тому дуже важливо формувати і підтримувати саме внутрішню мотивацію до навчання, пізнавальний інтерес дитини. Як це зробити — дізнаємося в експертів.

Як допомогти дитині підвищити мотивацію до навчання?

1. З’ясувати причини, чому дитина відмовляється вчитися

Нагадаємо, в попередній статті ми детально розглядали фактори, які можуть знизити навчальну мотивацію школяра.

Часто на заваді бажанню вчитися стоїть перевтома, конфлікт з однокласниками чи сварки в родині. Усунувши ці фактори і створивши сприятливу атмосферу в родині, ми зробимо суттєвий крок до підвищення інтересу дитини до навчання.

Якщо причина лежить глибше або ви не можете її знайти, варто проконсультуватися з психологом, який допоможе розібратися в ситуації, що виникла і, можливо, дасть конкретні поради. До прикладу, Вікторія Горбунова, доктор психологічних наук, психотерапевт, радить:

«Якщо дитина не впевнена в собі та своїх силах — підтримайте її, нагадайте час, коли все вдавалось, підкажіть, як зробити швидше та якісніше, давайте підказки, хваліть за успіхи, будьте поряд і будьте опорою.»

2. Підтримувати допитливість

Насамперед дуже важливо не задушити витоки внутрішньої мотивації, коли маленька дитина намагається пізнавати й досліджувати світ, ставить батькам багато запитань.

Якщо загасити цю природну дитячу допитливість («Не лізь!», «Не заважай!», «Відчепись!»), потім, у шкільні роки, змінити це буде дуже важко. А детально й терпляче відповідаючи на всі запитання дитини, ви формуєте в неї установку, що процес пізнання нового — це цікаво, і що ви, як батьки, це заохочуєте.

Психолог Марина Романенко також рекомендує батькам шукати цікаві школи, сучасних креативних вчителів, навчальні проекти, які зацікавлять дитину. Адже школа — це місце, де дитина проводить більшу частину свого життя, і від того, як організоване в ній навчання значно залежить і мотивація дитини.

І не забувайте показувати позитивне ставлення до школи і навчального процесу, адже дитина має бачити, що батьки високо оцінюють роль освіти. Будьте обережні у висловлюваннях про педагогів і предмети.

Спробуйте також зацікавити школяра незвичайною подачею матеріалу. Відеоуроки, віртуальні курси, екскурсії, подорожі, інтелектуальні ігри та квести — все це може доповнювати шкільне навчання і дозволяє отримувати задоволення від здобуття знань і особистих відкриттів.

«Нехай дитина шукає інформацію там, де їй цікаво, де її щось може захопити, де вона може порівняти інформацію. І ніколи не привчайте дитину до одного джерела. Я завжди привчала своїх дітей до десяти джерел: «Пошукай інформацію в десяти джерелах, подумай, потім оброби і видай мені своє розуміння суті процесу», — ділиться особистим досвідом Марина Романенко.

3. Враховувати індивідуальні особливості дитини, її вподобання

Дитячий та сімейний психолог Світлана Ройз рекомендує батькам стежити за тим, куди тягнеться природна мотивація дитини, що її цікавить. Дитина має відчувати себе повноцінним учасником навчального процесу, до думок і почуттів якого прислухаються, а не ігнорують. Дозволяйте дитині змінювати свої уподобання та захоплення, шукати себе в різних формах і різновидах діяльності.

Як підвищити навчальну мотивацію дитини: 10 порад від психологів на learning.ua

Допомагайте школяру знайти зв’язок між навчанням у школі і його інтересами. Наприклад, підліток, який хоче займатися астрономією, має знати, що для цього йому потрібно вивчати математику і фізику.

Якщо дитині з якихось причин нецікавий або складний конкретний предмет, його можна спробувати вивчати, поєднавши з поточними захопленнями. Скажімо, дитина любить певні фільми, але ненавидить англійську. Можна пояснити, що справжній сенс того, про що говорять її улюблені герої, можна зрозуміти тільки мовою оригіналу. І запропонуйте спробувати такий варіант перегляду фільму.

4. Допомогти дитині сформувати навички навчальної діяльності

Навчіть дитину вчитися, допоможіть опанувати вміння знаходити, запам’ятовувати, застосовувати знання. Розвивайте критичне мислення дитини, привчайте до самоконтролю.

Батьки не завжди зможуть контролювати навчальний процес. А якщо мова йде про підлітка, то контроль і зовсім може бути відсутнім.

Допоможіть дитині навчитися правильно розподіляти свій час і навантаження, адже під час підготовки доводиться на якісь завдання і предмети виділяти більше часу, на якісь — менше. Це допоможе школяру стати більш організованим і продуктивним.

5. Давати простір для самостійності та креативності.

Психотерапевт Вікторія Горбунова радить батькам створювати умови, за яких дитина може зробити завдання сама і допомагати тільки, коли вона попросить.

«Важливо створити для дитини зону розвитку, а не робити за неї те, що вона може (хоч і з труднощами) виконати сама. Наприклад, не варто показувати, як вирішувати задачу, виконуючи її замість дитини. Краще створити таку ситуацію, коли хоча б частину завдання дитина робить сама. Цей процес триваліший, але більш правильний, — наголошує психолог Олена Лесечко.

Також дозволяйте дитині проявляти творчість, експериментувати. Не наполягайте на зразку, приймайте різні варіанти дій та рішень.

6. Створювати ситуації, в яких помилки є нормою, частиною процесу засвоєння знань (частиною досвіду, гри, необхідною умовою для того, щоб навчитися)

Вчіть дитину перетворювати будь-яку помилку в засіб розвитку, а не привід для звинувачень. Адже коли ми сваримо дитину за помилки, в неї з’являється страх невдачі, що може стати першим кроком на шляху до демотивації.

Як підвищити навчальну мотивацію дитини: 10 порад від психологів на learning.ua

7. Хвалити дитину за її зусилля

Дитині важливо знати, що всі її зусилля помічаються батьками. Але хвалити теж треба вміти правильно. Дитячий психолог Катерина Гольцберг пояснює:

«Недостатньо просто сказати дитині: „Молодець!“. Коли ви хвалите роботу, дитина має відчути, що ви не просто дивитеся на неї, а й бачите те, що зображено. Важливо відзначити деталі, які ви розглянули, розпитати, що там намальовано, зроблено, тоді дитині буде очевидна ваша зацікавленість, і вона бажатиме повторити цей приємний досвід.»

8. Не критикувати, не порівнювати з іншими

Замість того, щоб допомогти, батьки часто сварять дитину за погані оцінки або ставлять у приклад інших, більш успішних дітей. Світлана Ройз стверджує, що така поведінка — найгірша помилка батьків. Адже дитина починає думати, що в центрі вашої уваги — лише її досягнення, а не вона сама. До того ж, порівнюючи дитину з іншими, ми підриваємо її самооцінку і змушуємо думати, що вона гірша за інших.

9. Підтримувати під час невдач

У випадку невдачі проявіть свою любов і розуміння. Вікторія Горбунова радить: «Орієнтуйте дитину на пошук виходу, давайте емоційну підтримку без докорів та фраз на кшталт «Тебе ж попереджали!»), а ще — діліться власним досвідом невдач та способів впоратися з ними («Я теж переживав подібне...»).

Якщо дитина відстала від навчального процесу чи не може розібратися в якійсь темі, допоможіть їй (якщо знаєте цю тему і можете пояснювати спокійно) або знайдіть репетитора, який зможе якісно пояснити теми і зацікавити дитину предметом. Психолог Марина Романенко пояснює: «Важливо, щоб дитині було цікаво і вона вловила момент «Я зрозумів! Я розібрався! Я можу далі рухатися сам».

10. Дозувати навантаження

Обов’язково дотримуйтеся балансу між навчанням і відпочинком дитини. Не допускайте надмірного навантаження, оскільки саме воно часто стає причиною спаду інтересу до процесу отримання знань.

Пам’ятайте, що дитина фізично не зможе приділяти достатньо часу навчанню, якщо її день буде розписаний по хвилинах і вона не зможе відпочивати від занять.

Тому подбайте про те, щоб школяр мав достатньо часу для відпочинку, захоплень і спілкування з друзями.

І наостанок: не вимагайте від дитини занадто багато і не очікуйте негайних змін. Можуть бути падіння, «топтання» на місці. Але, якщо послідовно і систематично працювати над питанням підвищення навчальної мотивації дитини, то неодмінно буде результат. Вірте в свою дитину, створіть сприятливе середовище для розвитку її здібностей, і вона здивує вас. Бажаємо успіхів!

Як крик впливає на дитину.

1. Коли ми починаємо кричати на свою дитину, її організм виробляє велику кількість гормону стресу, тіло стає напруженим, а думки заблоковані.
2. Мозолисте тіло, яке з’єднує дві півкулі мозку, зменшується. Результатом цього є зменшення кровопостачання мозочка, зниження мозкової активності, погіршення пам’яті та уваги. Емоційна рівновага у дітей порушується.
3. Починаються поведінкові проблеми у підлітків та депресивні стани у малюків. Вони перестають навчатися, починають брехати та вступають в конфліктні ситуації.
4. Самооцінка знижується, дитина стає замкнута та починає думати, що вона нікому не потрібна.

Такі серйозні травми не виправиш подарунками та обіймами.

Чому ж батьки не стримуються та кричать на дітей.

1. Батьки не можуть впоратися зі стресовою ситуацією, втрачають контроль над емоціями та виливають весь негатив на своїх найрідніших.
2. Тому, що їхні батьки робили так само, вирішували ситуації криком та скандалом. Це наслідок поведінки та атмосфери в їх родині, коли вони були дітьми.

Що робити, щоб перестати кричати на дитину.

1. Проаналізуйте ситуацію, що саме Вас дратує. Можливо Ви себе погано почуваєте, незібрані та роздратовані.
2. Перед тим як спалахнути, зупиніться, зробіть декілька глибоких вдихів або вийдіть з кімнати.
3. Не вимагайте забагато. Це ще незріла дитина, і вона не може бути такою ідеальною, як Вам хочеться.

Запам’ятайте, саме Ви є взірець для наслідування, підтримка і опора для свого малюка.

Як правильно хвалити дитину.

1. Хваліть досягнення, а не особистість. Якщо ви скажете замість, наприклад, «Який гарний у тебе малюнок» щось типу «Яка ти розумниця, мій ти художник!», матимете подвійний ризик. По-перше, дитина може з характерною для її віку підозрілістю подумати, що вона хороша тоді, коли щось зробила гарно, – а решту часу вона не дуже гарна. Тому позначайте: ви оцінили успіхи – і вони гарні, без прив’язки до особистості.

2. Намагайтеся конкретизувати похвалу. Загальні слова «Як ти гарно букви вивів!» або «Ти так швидко прибрав іграшки» потрібні, але можуть бути сприйняті як спосіб відмахнутися. А для дітей важлива щира увага! Тому виділіть якусь дрібницю: ти гарно букви написав, а А і В взагалі у тебе правильні, як у букварі; ти швидко прибрав іграшки, а машинки на полиці розставив дуже рівно.

3. Підкреслюйте те, до чого довелося докласти зусиль. Правильніше виділяти насамперед ті успіхи, де дитина не з льоту взяла висоту, а попрацювала над собою. Це привчить до наполегливої праці і самовдосконалення, та й власне похвалу сприйматиме як нагороду.

4. Не порівнюйте та не «алекайте». Похвала для дітей повинна бути безумовною. Тобто «як ти швидко зі шнурками впорався» або «ти так добре з ложкою поводишся» – і все, жодних умов. Такими можуть бути кілька речей. Перше — порівняння. Не можна говорити «молодець, ти черевики зашнурував швидше за інших». Це веде до неправильного формування мотивації: малюк прагне робити не стільки добре, скільки краще за інших – а це не одне й те й саме. Друге: не можна додавати «але».

5. Не вийдіть за межі допустимого з похвалою. З одного боку, шукати приводи для похвали треба. Якщо бути надто суворим, оцінюючи лише якісь нереальні досягнення, дитині це не допоможе, вона не відчує вашої підтримки. З іншого, хвалячи будь-яку нісенітницю і тим більше, звеличуючи її до небес, не варто.Тому знаходьте можливості для приємних слів, але такі, які і ви, і сама дитина вважатимете гідними.

І наостанок ще одна порада. Для маленьких дітей дуже важливі невербальні способи контакту: посмішки, поплескування, обійми і поцілунки. Тому намагайтеся доповнювати правильну похвалу чимось таким – це допоможе донести до дитини вашу позитивну оцінку її успіхів.

Як навчити дітей протистояти глузуванням та образам у школі.

Досить часто діти у школах стають об'єктами глузувань та образ для інших дітей. Особливо "щастить" тим, хто хоч чимось відрізняється від оточення: наявністю окулярів, пластинок, що вирівнюють, на зубах, великою або занадто малою вагою і так далі... Але навіть якщо дитина особливо нічим не відрізняється від інших, образливе прізвисько може приклеїтися через будь-яку дрібницю. Варто, наприклад, дитині голосно чхнути на уроці, як її можуть почати дражнити "болячкою" або навіть "коронавірусом", і це не найприкріші прізвиська. А далі...

Якщо дитина реагує на глузування надто болісно і важко переживає, то це ще більше розбурхує дітей, і вони починають його активно "діставати" і навмисно доводити до сліз та істерик. Тому дитину потрібно навчити правильно реагувати на образи та глузування. Як саме? Про це розповіла житомирська психологиня Наталія Сідорьонок.

Просто глузування чи булінг?

Щоб вибрати правильну поведінку для дитини, яка страждає від образливих глузувань, потрібно враховувати не тільки її вік, але темперамент і характер. Але спочатку слід зрозуміти, наскільки серйозна ситуація. Якщо насмішки супроводжуються погрозами, запотиличниками, підніжками та ще й виходять від старших дітей, які до того ж намагаються відібрати у дитини гроші, то це вже справжній булінг і потрібно негайно повідомити про це дирекцію школи, що відбувається. А якщо це просто глузування, які не несуть реальної загрози дитині, а лише засмучують і злять її, то можна використовувати дієві методики поведінки, які допоможуть дитині постояти за себе. Адже їй треба вчитися давати раду з важкими ситуаціями та вміти поставити на місце зухвальця.

Не подавати знаку, що скривджений

Отже, перше, що треба порадити дитині, – не показувати, як їй прикро і як вона страждає від глузування. Зрозуміло, що це одразу дитині не вдасться, але треба її навчити. Наприклад, почувши чергове глузування, зробити глибоке зітхання, яке допоможе опанувати свої емоції або порахувати до десяти. Такі тренування потрібно практикувати вдома, коли дитина перебуває у спокійному стані. І за необхідності вона зможе скористатися цими методиками релаксації. Дитина повинна запам'ятати, що якщо вона не буде подавати знаку, що глузування її зачіпають, то кривдникам стане нецікаво її дражнити надалі. І вони поступово відчепляться.

Не опускати голову

Крім того, дуже важливо, щоб дитина не маа пригнічений і наляканий вигляд. Поясніть йому, що не можна опускати голову і ховатися від кривдників, бо саме таких дітей найбільше кривдять. Навпаки, треба підняти голову, випрямити плечі і набути незалежного вигляду, який каже: я тебе не боюся. Можна подивитися фільми, де супергерої борються з ворогом і перемагають, використовуючи не лише фізичну силу, а й моральну перевагу. Можна навіть відпрацювати погляд і вираз обличчя, яке має приборкати насмішників. Допоможіть дитині уявити себе таким же супергероєм, якого не зачіпають глузування та образи і всі образливі слова відскакують від нього, як м'яч від стіни. Поясніть, що сильна людина вміє володіти своїми емоціями та нікого не боїться.

Жорстке висловлювання

Для початку можна просто ігнорувати задираку. Вдавати, що дитина просто не чує і не бачить його. Якщо це не допомагає, то у відповідь на насмішку можна просто знизати плечима, мовляв, не розумію, про що йдеться, і одразу піти. Або сказати так: "Не хочу слухати твоє марення. У мене більш важливі справи". А ще можна додати: "Діставай когось іншого" або "Мені це не цікаво" чи "Зміни платівку". Потрібно вміти різко відповісти на хамство чи глузування. Це не завжди допомагає, проте оточення зрозуміє, що цю дитину не так просто образити і почне ставитися до неї більш шанобливо.

Якщо дитина чує, як її обговорюють за спиною, їй потрібно озирнутися і впевнено запитати: "Ти щось хотів мені сказати?". А якщо образливі слова висловлені голосно і за всіх, то можна уточнити: "Що ти сказав?" Зазвичай задирака не наважується ще раз повторити і уникає прямої розмови. Якщо ж хтось із дітей висміює дитину за її погані оцінки, то вона може сказати: "Ну якщо ти такий розумний, то допоможи мені теж стати розумнішим"... Ще ефективна констатація факту. Якщо дражнять через окуляри, то можна сказати: "Так, я ношу окуляри і що в цьому такого?" Або "Так, я не можу швидко бігати, зате виконую завдання краще за тебе". Словом, батькам разом із дитиною потрібно продумати загальну стратегію спілкування з кривдником та планомірно боротися з цим.

Сміх обеззброює

Один з ефективних способів протистояти нахабі — це сміх. Він обеззброює і збиває з пантелику. Кривдник очікує від дитини сліз, а вона – сміється! Якщо все сприймати з гумором і перетворювати на жарт, це завжди добре працює. Але тут потрібний досвід. І все ж таки дитині варто спробувати на образливі слова реагувати хоча б легкою усмішкою і потисканням плечей, мовляв, що ти таке кажеш? Або, дивлячись у вічі кривднику, посміхнутися і запитати: "Ну що ще цікавого ти розкажеш?". Або так: "Це ти сам придумав? Можна було цікавіше"...

Що можуть зробити батьки?

Батькам потрібно не лише допомогти дитині впоратися з кривдником, а й підвищити її самооцінку. Хвалити її, більше говорити про успіхи та досягнення. Допомогти познайомитися з хорошими доброзичливими дітьми, щоб син чи донька не були самотніми. А ще допомогти впоратися із тими недоліками, через які дитині доводиться вислуховувати неприємні слова. Якщо у дитини є зайві кілограми, то почніть всією сім'єю правильно харчуватися, виключіть із раціону солодощі та припиніть пекти торти, займіться спортом або запишіться на фітнес. Якщо дитина страждає від того, що на обличчі з'явилися акне або висипання, сходіть до дерматолога, купіть необхідну косметику і допоможіть впоратися з проблемою. Якщо дитина слабша за всіх хлопчиків у класі, запишіть її до спортивної секції, разом відтискайтеся вранці, бігайте і качайте прес. Це зближує дітей та батьків, надає дітям сили та віри в себе та робить впевненішими.

Якщо є загроза життю та здоров'ю, то...

Дитина може спробувати впоратися з глузівниками та завоювати авторитет у класі самостійно за допомогою наведених моделей поведінки лише в тих ситуаціях, які не несуть загрози її життю та здоров'ю. Але, якщо сина чи доньку постійно переслідують старші діти, цинічно насміхаються, заманюють у закриті приміщення, намагаються у неї відібрати речі, погрожують тощо, їй потрібно негайно звернутися за допомогою до дорослих і не намагатися впоратися самій. Поясніть, що це зовсім не соромно. Не можна терпіти постійні погрози та образи. Крім того, батькам не варто самим з'ясовувати стосунки з батьками кривдника, оскільки вони завжди захищатимуть свою дитину, навіть якщо вона справді винна. Найоптимальніше рішення – звернутися до дирекції школи та спільно вирішувати цю проблему.

Насильство над дітьми: Як говорити про це із дочками та синами.

Як говорити з дітьми про ситуації, де постраждали інші діти?

Найважливіші нюанси та правила, які необхідно враховувати під час розмови.

1. Відповідайте лише тоді, коли дитина запитає першою. Психіка дітей влаштована таким чином, що реакція може прийти не одразу, а із затримкою. Будьте готовими відповісти на запитання і говорити небагато: одне запитання — одна відповідь. Дитина може бути не готовою до ваших особистих роздумів. Якщо ж бачите зацікавленість дитини в питанні, або темі, то підтримайте її та поговоріть з нею до того моменту, коли вже буде досить.

2. Зберігайте спокій. Часто дорослі не говорять з дітьми про складні речі, тому що самі бояться цих речей. Буває так, що дорослі проектують власну слабкість та тривогу на дітей. Але говорити потрібно. Простими словами про складні речі. Мовою дитини.

3. Залишайтесь уважними до почуттів та емоційного стану дитини. Якщо ви помічаєте зміни в поведінці дитини, якщо ви бачите, що новина про насилля, загибель іншої дитини дуже засмутила та занепокоїла малюка, — зверніться до спеціаліста, який зможе дізнатись більше про стан дитини та всі страхи та тривоги, які пов`язують його страхи та подію, яка трапилась.

4. Не приховуйте правду. Можливо, коли ви обговорюватимете із дитиною причини насилля, загибелі іншого малюка, дитина вперше зіштовхнеться із темою смерті когось молодого. Тут слід пам`ятати, що діти сприймають смерть зовсім по іншому, не так як дорослі. Тому приховувати правду не варто, так само як і не варто уникати відповідей на запитання про смерть. Адже, якщо ми щось намагаємось «заховати», то у дитини з`являється можливість дофантазувати, додумати. І такі фантазії, зазвичай, дуже шкодять дитині.

5. Подивіться з дитиною мультфільми або почитайте книги на складні теми, припустимо, на тему смерті. Тоді у малюка не залишиться невирішених питань. Гадаю, що мультфільм «Коко» стане чудовим прикладом, бо він показує, що трапляється після життя.

Кожна дитина — індивідуальна. Кожна історія -унікальна. Ми не можемо знати, як відреагує малюк на ту чи іншу складну ситуацію. Але ми можемо бути готовими до складних запитань. І в цьому процесі важливі наші особисті відповіді самому собі на ці запитання.

УВАГА! ВАЖЛИВА ІНФОРМАЦІЯ!

• офіційному сайті Громадської організації «Всеукраїнський Громадський Центр «Волонтер» https://volunteer.kiev.ua
• офіційному сайті Громадської правозахисної організації «Ла Страда Україна» https://la-strada.org.ua
• офіційному сайті ДНУ «Інститут модернізації змісту освіти» перелік навчальних і виховних програм з питань запобігання та протидії домашньому насильству

https://drive.google.com/file/d/1hnQ3giKp7pUHM0PmCPzMrox7gTl9UGE5

/view

• офіційному сайті Український фонд «Благополуччя дітей» https://childfund.org.ua/diialnist/shkola-bezpeki-tyam

1

Найкращі розвиваючі сайти для дітей українською мовою.

Сучасні діти вже не уявляють свого життя без комп’ютера та Інтернету: ігри, соцмережі, відео, мультфільми – це ще не весь перелік занять, які захоплюють дітей.

Про негативний вплив такого проведення часу відомо усім. Тому, аби зробити “інтернетний час” дитини кориснішим. Ми підібрали добірку найкращих розвиваючих сайтів для дітей українською мовою.

Тут ви знайдете безліч цікавих матеріалів для свого чада: ігри, лічилки, віршики, казки, розмальовки, смачні рецепти для випічки, матеріали для творчого розвитку, мультфільми та багато іншого.

Слід додати, що вся інформація зібрана на даних сайтах цілком безпечна для дітей.

1. “Левко” – сайт для дітей та батьків, що пропонує великий вибір ігор, лічилок, загадок, віршів, казок, аудіо та відео матеріалів, поради з рукоділля, розмальовки, найпростіші кулінарні рецепти для малечі, та сценарії дитячих свят. http://levko.info

2. “Пустунчик” – інформаційно-розважальний портал присвячений розвитку, навчанню та відпочинку дитини. Сайт пропонує різноманітний контент: ігри, аудіотеку, творчість, рукоділля, дозвілля, віртуальну школу та багато цікавого, що дозволить огранізувати відпочинок вашої дитини. https://pustunchik.ua/ua

3. “Зроби Сам(А)” – цікавий сайт з рукоділля від Яни Смакули, що обов’язково сподобається дітка та батькам, які полюбляють проводити час разом та створювати речі своїми руками. Також тут зібрана велика кількість схем, матеріалів та уроків для початківців, які допоможуть опанувати мистецтво хендмейду. https://www.zrobysama.com.ua

4. “Казкар” – один з кращих сайтів подібної тематики на просторах українського Інтернету. Тут є всі необхідні матеріали для малечі та батьків: казки (українські та народів світу), легенди про міста, села, гори, річки, рослин і тварин, мультфільми, аудіоказки, ігри, сценарії свят, ілюстрації та окремий розділ для батьків. http://kazkar.info

5. “Кращі казки світу” – гарно проілюстрований сайт для малят та їхніх батьків, який містить улюблені казки з усього світу українською мовою. http://kazki-svitu.org.ua

6. “Читанка” – дитяча публічна онлайн-бібліотека, в якій містяться книги українською мовою, які вже не можна придбати у книжкових магазинах. Однак ви маєте можливість завантажити на комп’ютер чи інший пристрій будь-яку з книг представлених на сайті. http://chytanka.com.ua

7. “МегаЗнайка” – сайт для дітей та батьків, для вчителів початкових класів та вихователів дитячих садочків. На ньому зібрана величезна кількість цікавої і корисної інформації: казки, вірші, ігри, пісні, цікаві факти про різноманітні предмети та явища, про рослинний і тваринний світ, про людину та її діяльність. http://www.megaznaika.com.ua

8. “Весела Абетка” – сайт, де зібрано безліч оповідань, загадок, казок, ігор, віршів, цікаво викладених для дітей відомостей з різних галузей знань. Ідея проекту та наповнення належить Миколі Владзімірському із Севастополя. http://abetka.ukrlife.org

9. “Дітвора” – сайт створений батьками для батьків. Тут зібрано безліч матеріалів з відповідями на повсякденні запитання стосовно батьківства. Для вас доступні такі розділи: вагітність, немовля, дитина, родина, здоров’я, життя, знання, позитив та творчість. https://ditvora.com.ua

10. “Янко Гортало” – чудовий україномовний сайт, що працює переважно на ниві дитячої літератури. Його авторами є Інга та Владислав, а Янко Гортало – то, звісно, псевдонім. Вони виховують 5-ро діток, тож віршики, оповідки, ілюстрації, відеопрезентації, пісеньки та інші вигадки – це продукт натхнення великою родиною. https://yankogortalo.com

Що варто розказати дитині про приватні повідомлення в соцмережах?

Якщо в переписці у дитини просять персональні дані чи фотографії, шантажують її, надсилають особисті інтимні знімки, то:

1. Не слід розповсюджувати особисту інформацію на запити незнайомців.

2. Не варто відповідати на повідомлення і тримати в таємниці такі ситуації.

3. Потрібно розказати дорослим - батькам, близьким, психологу чи соціальному працівнику школи, представнику поліції або звернутись на безкоштовну, цілодобову, анонімну гарячу лінію 1545 (далі обрати "3").

Батьки і діти. Взаємовідносини в сім'ї.

Крик батьків не викликає поваги - лише переляк. Так батьки виграють битву, програючи війну, причому відразу в кількох напрямах: наслідки торкнуться формування дитячої особистості, відіб'ються на її здоров'ї, на розвитку дитячо-батьківських відносин.

1

1

1

Тілесні покарання дітей – неприпустиме явище, насильство по відношенню до дітей. Їх застосування порушує права дитини, які закріплені в Конвенції ООН по права дитини, Конституції, Законі України «Про охорону дитинства»: право на рівний захист перед законом, на життя та фізичну недоторканність, на найвищі стандарти фізичного та психічного здоров’я; право не піддаватися жорстокому ставленню та інші.

Застосування тілесних покарань дітей в Україні заборонено законом.

Фізичне покарання призводить до низької якості стосунків між батьками та дитиною, меншим рівнем психічного здоров'я у дитинстві та дорослому віці, а також підвищеним рівнем агресії у дитини та більшою антисоціальною поведінкою.

Як правильно реагувати на грубість підлітків?

Дуже часто в підлітковому віці у дітей, у зв’язку з необхідністю відчути себе дорослими, проявляються такі риси, як грубість, неповага (скоріше, зневажливе ставлення). Часто в період становлення підліток не знає, як йому проявити свою дорослість, і знаходить найпростіший шлях – грубість, зухвалі фрази, які раніше він не міг собі дозволити. І тут батькам дуже важливо правильно відреагувати, щоб не просто накричати і “натиснути” авторитетом, а виправити ситуацію.

У першу чергу, говоріть з підлітком на рівних, не сюсюкайте і не пригнічуйте – дайте йому відчути свою важливість, значимість, щоб він не шукав інші способи для отримання цього відчуття.

Радьтеся з ним частіше в різних сімейних питаннях – не виключено, що він запропонує яке-небудь свіже рішення, та й грубити в такій ситуації немає ніякої потреби, більше того, грубість тут буде виглядати по-дитячому.

Коли ваша дитина грубить, відразу ж вкажіть їй на це, щоб вона завжди знала, що перейшла межу.

Не соромтеся роз’яснити їй, як правильно. Тільки спробуйте зробити це не у вигляді моралізаторства, а під час дружньої бесіди, ще краще – на власному прикладі. Зверніть увагу, як ви, дорослі, спілкуєтесь між собою в сім’ї. Недарма кажуть, що скільки б ми не вчили своїх дітей хорошим манерам, вони все одно будуть вести себе, як їхні батьки.

Ніколи не вступайте в суперечки. Не треба демонстративно зітхати, знизувати плечима, показувати, що ви розсерджені. Як не треба і вмовляти, перестерігати, лаятися – така тактика ніколи не спрацьовує, а тільки посилює подібну поведінку.

Як показують дослідження, діти-підлітки перестають грубити, коли бачать, що це … неефективно для залучення вашої уваги. Тому тримайтеся нейтрально, не відповідайте. Наприклад, дивіться відсторонено на що-небудь, а якщо не допомагає, закрийтеся в іншій кімнаті. Просто відмовтеся продовжувати розмову, поки син (дочка) грубить, і робіть так ЗАВЖДИ.

Важливий момент: намагайтеся поправляти дитину, якщо вона неправильно і грубо поводиться, віч-на-віч, а не в присутності інших дорослих або підлітків. Інакше можете нарватися на ще більшу грубість – пам’ятайте, що ваша дитина вже не маленька і болісно сприймає будь-яку критику на свою адресу, тим більше на людях!

Заохочуйте шанобливу, правильну поведінку якомога частіше – це найпростіший спосіб домогтися бажаного. А адже згідно з дослідженнями, батьки підлітків в більшості випадків роблять навпаки: замість того щоб звертати увагу на хороше, постійно вказують на погане. І тому як тільки ви побачите або почуєте, що ваш “грубіян” проявляє ввічливість або повагу, обов’язково похваліть його, оцініть його старання, навіть якщо не зовсім вийшло, але ви бачите, що він старався. Це йому сподобається!

6 способів підтримки дітей під час спалаху коронавірусу (COVID-19)

Поради психолога про те, як допомогти дітям впоратися з багатьма емоціями, які вони нині можуть відчувати.

Коронавірусне захворювання (COVID-19) несе із собою тривожність, стрес і невпевненість. Особливо сильно їх відчувають діти різного віку. Різні діти справляються з такими емоціями по-різному. Але якщо у житті вашої дитини реальністю стали закриття школи, скасування подій або розлука з друзями, ваша любов та підтримка потрібні їй зараз як ніколи.

Ми поговорили з експерткою з підліткової психології, авторкою бестселерів, постійною оглядачкою New York Times та матір'ю двох дітей докторкою Лізою Дамур про те, як можна створити нормальні умови вдома під час «нової (тимчасової) реальності».

1. Будьте спокійні та ініціативні

«Батьки мають проявляти ініціативу та спокійно говорити зі своїми дітьми про коронавірусне захворювання (COVID-19), а також про важливу роль, яку діти можуть відігравати у підтримці свого здоров’я. Розкажіть їм, що хтось із вас в якийсь момент може відчути симптоми, які часто дуже схожі на застуду або грип, і що їм не потрібно надто лякатися цього, – рекомендує докторка Дамур, – Батьки мають заохочувати своїх дітей повідомляти їх про погане самопочуття або про переживання через вірус, щоб батьки мали змогу допомогти»

«Дорослі можуть співчувати тому, що діти нервують і переживають через COVID-19. Запевняйте своїх дітей, що діти та молоді люди, як правило, легко переносять захворювання, які може спричиняти інфекція COVID-19», – каже вона. Також важливо пам’ятати, що багато симптомів COVID-19 можна лікувати. «У зв'язку з цим ми можемо нагадати дітям, що є багато ефективних речей, які ми можемо робити, щоб захистити себе та інших людей і при цьому краще контролювати обставини: часто мити руки, не чіпати обличчя та підтримувати дистанцію з іншими людьми». «Інша річ, яку ми можемо зробити – це допомогти їм подивитись навколо себе. Скажіть дитині: «Слухай, я знаю, ти відчуваєш справжнє занепокоєння через ймовірність зараження коронавірусом, але за допомогою тих речей, які ми просимо тебе робити – мити руки, залишатися вдома – ми також дбаємо про інших людей у нашій громаді. Ми думаємо і про людей навколо нас».

Як говорити з дітьми про COVID-19

Прочитайте наші поради про миття рук

2. Дотримуйтесь рутини (розпорядку дня)

«Діти потребують розпорядку. Ось так. І все, що ми маємо дуже швидко зробити зараз – це розробити новий розпорядок, аби кожен і кожна з нас спокійно прожили ці дні, – говорить докторка Дамур, – Я наполегливо рекомендую батькам забезпечувати, щоб у дітей був розпорядок дня, який може включати в себе ігровий час, коли дитина може за допомогою свого телефону зв’язатися з друзями, та час, вільний від гаджетів. Також обов'язково має бути час на допомогу батькам із хатніми справами. Нам потрібно думати про те, що ми цінуємо, і вибудувати такий розпорядок, який це максимально відображає. Для наших дітей буде великим полегшенням жити за передбачуваним графіку і знати, коли вони мають працювати, а коли вони можуть пограти».

Ліза Дамур пропонує залучити до складання розпорядку і самих дітей: «Дітям 10-11 років я б запропонувала створити розпорядок самостійно. Дайте їм подумати про ті речі, які слід включити в їхній день, а потім попрацюйте з тим, що вони створять. Що стосується дітей молодшого віку, все залежить від того, хто про них піклується (я розумію, що не всі батьки залишаються вдома, щоб це робити). Структуруйте свій день так, щоб спершу зробити всі потрібні дітям речі: від шкільних завдань до інших справ, а потім вже переходьте до інших речей. Для деяких сімей зробити всі рутинні справи на початку дня буде найкращою стратегією. Іншим сім'ям може бути краще розпочинати робочий день трохи пізніше, після довгого сну та спільного сімейного сніданку». Батькам, які не мають можливості слідкувати за тим, що роблять їхні діти протягом дня, докторка радить спільно з тими, хто піклується про дітей, подумати про різні варіанти розпорядку дня та обрати той, який спрацює найкраще.

«Будьте готові, що вони будуть дуже засмучені та дуже переживатимуть через втрати, які вони відчуватимуть. Підтримайте їх і кажіть їм, що відчувати сум – цілком нормально».

3. Дозвольте  дітям відчути свої емоції

Коли закриваються школи, це означає скасування шкільних вистав, концертів, спортивних матчів та заходів, пропуск яких через коронавірусне захворювання (COVID-19) стає приводом для сильного розчарування. Порада докторки Дамур номер один – дозвольте дітям посумувати. «У житті підлітків це великі втрати. Для них вони більші, ніж для нас, оскільки ми вимірюємо ці речі відповідно до свого життя та досвіду. Будьте готові, що вони будуть дуже засмучені та дуже переживатимуть через втрати, які вони відчуватимуть. Підтримайте їх і скажіть їм, що відчувати сум – це цілком нормально».

4. Запитуйте у дітей, яку інформацію вони отримують

Про коронавірусне захворювання (COVID-19) шириться багато дезінформації. «Дізнайтеся, що саме ваша дитина чула про захворювання і що з цього вважає правдою. Недостатньо просто повідомити своїй дитині точні факти про вірус, тому що якщо вона вже десь чула якусь дезінформацію, вона просто поєднає її з тим, що їй скажете ви. Тому важливо, щоб ви запитували, що саме ваша дитина вже знає про коронавірусне захворювання, і одразу допомагали дитині розбиратися, якщо бачите, що вона заплуталася. Дізнайтеся, що ваша дитина вже знає, і давайте перевірену інформацію, щоб привести дитину до правильного розуміння».

Якщо у них є запитання, на які ви не знаєте точної відповіді, не намагайтесь вигадати відповідь. Використовуйте це як можливість знайти інформацію разом. Використовуйте у якості джерел інформації веб-сайти організацій, яким можна довіряти – такі, як ЮНІСЕФ та Всесвітня організація охорони здоров'я.

Багато дітей стикаються з булінгом у школі чи в Інтернеті через спалах коронавірусного захворювання (COVID-19). Ваші діти мають знати, що ви завжди допоможете їм, якщо над ними знущатимуться. «Найкращий спосіб подолати будь-який вид булінгу – залучати свідків, – говорить докторка Дамур, –  Не слід очікувати, що діти самостійно дадуть відсіч кривдникам. Скоріше, ми повинні заохочувати їх звертатися за допомогою та підтримкою до друзів чи дорослих».

>> Тільки факти: Прочитайте інструкції для батьків щодо коронавірусного захворювання (COVID-19)

>> Як говорити з дітьми про булінг

5. Організовуйте радісні події

Коли мова йде про те, як впоратися із важкими емоціями, «привертайте до себе увагу своєї дитини і намагайтеся врівноважити розмови про почуття з радісними подіями. Дозвольте дітям відволікатися від смутку». Влаштовуйте раз на декілька днів ігрові вечірки або разом готуйте їжу. Докторка Дамур використовує час вечері для спілкування зі своїми дочками. «Ми вирішили, що збираємось вечеряти разом щовечора. Ми об'єднуємося в пари та розподіляємо обов'язки приготування сімейної вечері».

Підліткам слід дозволити деяку свободу у користуванні їхніми гаджетами, але не в будь-який час та за будь-яких обставин. Докторка Дамур радить сказати прямо своїй дитині про те, що ви розумієте, скільки зараз в неї з'явилось вільного часу, але проводити весь цей час у соцмережах через гаджети – це не дуже гарна ідея. «Запитайте свого підлітка: «Як нам із цим бути?». Запропонуйте йому скласти план користування гаджетами і скажіть, що ви думаєте про цей план»
6. Слідкуйте за власною поведінкою

«Звісно, батьки теж відчувають тривогу, а наші діти зчитують наші емоції, – пояснює докторка Дамур, – Я раджу батькам робити все, що в їхніх силах, аби керувати власною тривогою і не накручувати дітей власними страхами. Це означає, що іноді треба стримувати важкі емоції, особливо, якщо вони дуже інтенсивні».

Діти покладаються на своїх батьків у питаннях безпеки. «Важливо, щоб ми пам'ятали, що ми водії автівки, в якій наші діти – це пасажири. І тому навіть якщо ми відчуваємо занепокоєння, ми маємо керувати автівкою так, аби наші пасажири почували себе в безпеці».

Дитина не вміє програвати.

Всі діти люблять грати, але не люблять програвати. І це нормально.

Що робити якщо дитина дуже емоційно приймає програш?⠀

1. Грайте в ігри без змагального елементу: рольові ігри, конструктори, і в тому числі настільні ігри бувають такі, де ніхто не виграв. Грайте в ті ігри, де дитина точно буде переможцем.

2. Показуйте особистим прикладом, що програш - це не катастрофа.

3. Ніколи не сваріть дитину за програш.

4 Підтримуйте дитину в разі програшу. Відзначайте її прогрес. "Так, ти програла в цей раз, але у тебе виходить все краще і краще. Мені було дуже складно здолати тебе".

5. Відзначайте успіх дитини. "Так, ваша команда програла. Але як же здорово ти захистив ворота. Вчасно помітив загрозу і встиг підбігти до воріт. І зумів зловити м'яч!"

6. Проговорюйте з дитиною її почуття з приводу програшу. Буває так, що особливо прикро приймати програш від когось конкретного. Обговоріть разом з дитиною, чому так. Спробуйте разом дошукатися до причин, чому саме ця поразка так її зачіпає. Скажіть, що розумієте її почуття, що це дійсно образливо.⠀

7 Мені дуже сподобалася формулювання "ще". Говоримо дитині: "Ти поки ще ти не можеш з цим справлятися, але обов'язково навчишся!"

Поступово дитина обов'язково навчитися приймати.

Виклики та рішення у вихованні дітей у цифрову епоху.

Технологічний прогрес призвів до того, що сьогодні технології впливають на всі сфери нашого життя. Такому впливу піддаються не тільки дорослі, а й діти. Дуже скоро наші діти стануть молодими людьми, які з дитинства розбираються в технологіях. Це може принести їм користь. Однак, якщо зараз не навчити дітей правильно використовувати технології, у майбутньому шкоди від них може бути більше.

Розглянемо кілька важливих порад, які допоможуть вам правильно застосовувати технології в навчанні і вихованні дітей.

У чому полягають труднощі виховання дітей у цифрову епоху

У сучасному світі батьки стикаються з безліччю труднощів, коли виховують дітей серед такого розмаїття технологій.

Переваги цифрових технологій очевидні, але разом з тим ми недостатньо підготовлені для того, щоб впоратися з їх недоліками. Тому, застосовуючи технології в навчанні дітей, ми піддаємо їх ризику.

Обмеження часу за екраном - це проблема не тільки дітей, а й дорослих. Не дивуйтеся, якщо ви будете обмежувати час дитини за комп'ютером, а вона відповість вам, щоб ви й самі менше сиділи за монітором.

Сьогодні кібербулінг стає все більш поширеним явищем. Але, на жаль, ми досі не знаємо, як захистити від нього дітей. Найчастіше в таких випадках батьки змушують дитину видалити сторінку в соціальній мережі. Однак це не гарантує вирішення проблеми.

Тенденція ставити і збирати «лайки» під фотографіями і постами може викликати у дітей емоційну залежність. Вона може вийти з-під контролю, якщо не звертати на це уваги.

Інтернет настільки переповнений інформацією, що іноді буває важко контролювати, який контент переглядає дитина. Досить кількох кліків миші, щоб дитина потрапила на сайт непристойного змісту.

Як ефективно виховувати дитину в цифровому світі

Розглянемо кілька порад, які допоможуть вам виховувати дитину в епоху цифрових технологій.

1. Більше часу проводьте всією сім'єю і розумно скорочуйте час за екраном.

Більшість занять за комп'ютером будуть сприяти загальному розвитку дитини. Переконайтеся, що ви встановили розумні обмеження у використанні гаджетів для своїх дітей. Компенсуйте цей час сімейними заняттями, іграми, читанням тощо. Це буде сприяти загальному розвитку дитини.

2. Плануйте перегляд телебачення та інтернет-сайтів для всієї родини

У повсякденному житті важливо дотримуватися балансу між усіма видами діяльності. Навіть якщо трохи збільшити час на перегляд телевізора або інтернет-серфінг, у вас може не залишитися часу на інші важливі справи.

3. Стати хорошим прикладом для наслідування

Діти краще засвоюють урок із вчинків батьків, ніж з їх слів. Батьки - це перші вчителі в житті дитини, тому переконайтеся, що ви є хорошим прикладом для наслідування для своєї дитини. Обмежте для себе використання соціальних мереж - це дуже ефективний метод, якщо ви хочете, щоб ваша дитина вчинила так само.

4. Ніколи не користуйтеся телефоном, щоб заспокоїти дитину

Останнім часом батьки часто дають дитині смартфон, щоб заспокоїти її. Якщо дитина впадає в істерику або виходить з-під контролю, батьки включають їй мультфільм або гру на смартфоні. Однак в довгостроковій перспективі це може стати проблемою.

5. Спілкуйтеся з дитиною

Регулярне живе спілкування з дитиною допомагає батькам краще розуміти її. Також живе спілкування допомагає дитині розвивати мовні навички.

6. Створіть удома зону, вільну від гаджетів

Якщо ви домовитеся з сім'єю не використовувати гаджети в певних місцях будинку або в певних ситуаціях (наприклад, під час прийому їжі, сімейних зустрічей тощо) - це допоможе обмежити час, проведений за екраном. Почніть з того, що вимикайте телевізор і відкладайте в бік смартфони під час їжі або сімейного спілкування. Це допоможе дітям і батькам не відволікатися від прийому їжі або бесід. Можливо, ви помічали, що іноді діти навіть не пам'ятають, що їли на вечерю, тому що були занадто захоплені листуванням у соціальних мережах або переглядом телепрограми.

7. Співпрацюйте зі шкільними вчителями дитини

Батьки і вчителі повинні співпрацювати, щоб навчити дитину відповідально використовувати цифрові технології. Багато шкіл сьогодні використовують різні методи онлайн-навчання. Батьки повинні підтримувати вчителів у використанні таких методів і використовувати їх вдома, при цьому контролюючи дітей належним чином.

Як контролювати дітей у цифрову епоху

Виховання дітей у цифрову епоху може виявитися непростим завданням, але немає нічого неможливого. Розглянемо кілька порад, як ви можете контролювати дитину у використанні цифрових технологій.

Переконайтеся, що ви використовуєте налаштування, які обмежують доступ дитини до контенту, що не прийнятний для неї за віком.

Вкрай важливо пояснити дитині, наскільки небезпечні інтернет-шахрайство або ситуації, коли хтось пише їм повідомлення сексуального характеру.

Постарайтеся не бути занадто різкими з дітьми. Діти неминуче роблять помилки, використовуючи соціальні мережі. Батьки повинні тактовно поводитися в таких ситуаціях і намагатися перетворити такі помилки на урок для дітей.

У разі кібербулінгу або інших серйозних ситуацій можуть знадобитися рішучі дії. Слідкуйте за історією браузера дитини і її поведінкою. Якщо буде потрібно, зверніться за професійною допомогою.

• Права дитини в Україні

  У дитини, як у будь-якого громадянина України, існують свої права.

  1. Офіційні документи

  Першим документом, який офіційно закріпив права дитини, була Загальна Женевська декларація, прийнята в 1924 році Лігою Націй.

  Загальна Женевська декларація закріпила за дітьми наступні права:

• Забезпечення нормального розвитку фізично і духовно.
• У важкі часи перша допомога повинна бути надана дитині.
• Дитина повинна рости і виховуватися в любові і не експлуатуватися.
• Дитина повинна бути впевненою, що якості, які виховуються в ньому, послужать на користь людям.

• На основі цього документа пізніше, в 1959 році ООН затвердила ще один документ, який свідчить про захист прав дитини.

  Декларація прав дитини розширила це розуміння і продиктувала наступні умови для зростання і розвитку дітей:

• Дитина повинна бути захищена від експлуатації.
• У неї є право на освіту і користування всіма благами суспільства (під ними розуміння житло, їжа, одяг, тобто все необхідне для нормального життя).
• Дітям повинен бути забезпечений соціальний захист, а в родині любов і розуміння.
• Неповноцінна дитина має право навчатися і перебувати в спеціальній установі.
• Захист в цілому від будь-якої дискримінації і приниження.

• .

• Ще через 30 років цей документ був переглянутий і розширений. У 1989 році була прийнята конвенція, де був перелік усіх сучасних прав і свобод дітей. У документ були внесені інші добавки, які дозволили створити повний перелік прав дитини:

• має право на життя, громадянство;
• може вільно висловлювати свої думки;
• має право на гідний рівень життя і користування медициною;
• має право на особисте життя, збереження честі і репутації;
• має право на освіту;
• може дотримуватися власних поглядів і релігійний переконань.

• Конвенція має 54 статті, які оголошують всі права дитини в світі. Конвенція є основним і для визначення прав дитини в Україні. Згідно з цим документом було визначено закінчення дитячого віку - 18 років, коли дитина отримувала всі права нарівні з дорослими. Конвенція є обов'язковою для виконання в усьому світі.

  2. Сімейний кодекс

  В Україні права дитини визначає і захищає Сімейний Кодекс, або Закон про неповнолітніх, в основі якого лежить конвенція. Як і конвенція ООН, він визначає межу дитячого віку - 18 років. Закон про захист прав неповнолітніх містить такі права дитини:

• на життя і виховання в сім'ї;
• захист своїх інтересів;
• ім'я, прізвище, по батькові;
• права власника;
• на висловлення своєї думки.

• Закони про захист прав неповнолітніх постійно коригуються, в них вносяться нові правки і доповнення. У чому більш докладно складаються права неповнолітньої дитини в Україні? Ось короткий зміст закону, в основі якого лежить конвенція:

• Закон про захист прав неповнолітніх, що спирається на зміст Конституції України, закріплює за дітьми право мати власне ім'я, прізвище та по батькові. Їх вибирають при народженні батьки. Після досягнення повноліття дитина за бажанням може змінити свої ініціали.
• У сім'ї малюк має право на спілкування з родичами, на вихованні в любові і розумінні. Саме батьки і сім'я, як стверджує Закон про захист прав неповнолітніх, повинні подбати про те, щоб у дитини були належне медичне обслуговування, освіта, умови для проживання. Виховання повинно бути направлено на формування повноцінної особистості. З боку держави матеріальна підтримка дітей здійснюється за допомогою різних допомог і виплат батькам або опікунам.
• Якщо батьки не виконують своїх прямих обов'язків, згідно з Конституцією України вони можуть бути позбавлені батьківських прав. Закон про захист прав неповнолітніх при розлученні батьків залишає дитину з матір'ю, однак у дорослих дітей на суді може враховуватися думка, і часто за рішенням суду дитина залишається з тим з батьків, кого вона вибере. Так держава враховує право дітей мати свою думку.
• Закон про захист прав неповнолітніх в Україні називає батьків прямими представниками дитини в органах влади. Однак він сам може відстоювати свої права в разі, якщо визнаний дієздатним, тобто емансипованим.
• Закон про захист прав неповнолітніх в Україні, який базується на Конституції України, стверджує право дітей на власну думку і її вільне вираження. При вирішенні юридичного питання щодо дитини старше 10 років обов'язково враховується його думка.
  Згідно з Конституцією, у дітей є такі ж права, як у дорослих, проте юридично вони поки обмежені в своїх діях. Часткова кримінальна відповідальність настає вже в 14 років, повна - після 18 років.

Як оминути тенета торгівця людьми.

Торгують і жінками, і чоловіками. І дітьми, але в переважній більшості випадків в якості «товару» виступають жінки. Приблизно в одному випадку з п’яти жертвами работоргівців стають діти. За даними ЮНІСЕФ, жертвами торгівців людьми щороку стають 1,2 млн. дітей. Їх вивозять в інші країни або регіони з метою всиновлення, випрошування милостині, використання у важкій нелегальній праці або для роботи у сфері секс-послуг, порнобізнесі тощо. Спектр роботи стає все більшим. Людей експлуатують у домашньому господарстві і виробництві, торгівці переходять до вербування у сільську місцевість, поширюється внутрішня торгівля та змінюються шляхи вивезення.

Торгівля людьми розвивається надзвичайно стрімкими темпами. Прибутки від неї сягають астрономічних розмірів і щорічно приносять кримінальним угрупуванням мільярди доларів. Це третій за розмахом кримінальний бізнес у світи після торгівлі зброєю і наркотиками.

Що ж таке торгівля людьми?

Торгівля людьми — це протизаконна торгівля людськими істотами в цілях комерційної сексуальної експлуатації або примусової праці: це сучасна форма рабства.

Причини торгівлі людьми: (Додаток 1)

v   інформаційні:

§    погана обізнаність українських громадян щодо можливостей працевлаштування за кордоном та їх наслідки;

§    публікації багатообіцяючої реклами в пресі та «агітація»

§    низька обізнаність стосовно своїх прав.

v   правові:

§    відсутність належної системи захисту потерпілих;

§    недостатнє покарання злочинців.

v   причини, пов’язані з «людським фактором»:

§    складні стосунки в сім’ї (відсутність або недостатність батьківської опіки над дітьми, вживання батьками алкоголю, наркотиків; очікування фінансової допомоги від одного з членів родини ….)

§    слабкі професійні навички;

§    зависока або занизька самооцінка;

§    бажання зробити запаморочливу кар’єру;

§    швидко без зайвих зусиль заробити великі гроші;

§    жага до «красивого життя»;

§    надмірна схильність до ризикованої поведінки;

§    зайва довірливість ….

Форми торгівлі людьми: (Додаток 1)

·рабство або звичаї, подібні до рабства;

·підневільний стан;

·залучення в боргову кабалу;

·торгівля людьми з метою сексуальної експлуатації;

·торгівля людьми з метою використання у порнобізнесі;

·торгівля людьми з метою трудової експлуатації (примусова праця);

·торгівля людьми з метою використання у жебракуванні;торгівля людьми з метою вилучення органів;

·торгівля людьми з метою втягнення у злочинну діяльність;

·проведення дослідів над людиною без її згоди;

·усиновлення/удочеріння з метою наживи.

Етапи торгівлі людьми (Додаток 3)

Першим етапом торгівлі людьми є вербування, він нерозривно пов’язаний з наступним та створює сприятливі умови для їх реалізації.

У широкому значенні вербування – це схилення людини до згоди на її використання в якості виконавця певних видів робіт або надання послуг.

Цей етап може здійснюватися шляхом повного чи часткового обману майбутньої жертви, так і у насильницький спосіб.

У першому випадку людині, наприклад, обіцяють працевлаштування у певній сфері, а потім змушують займатися іншою діяльністю, у другому – особа хоча і знає, чим вона буде займатися, однак її обманюють стосовно умов праці або країни призначення, у третьому – застосовуються засоби примусу (в т.ч. викрадення), коли людина не може виявляти свою волю.

(Додаток 2)

Вербування може здійснюватися різними шляхами:

Ø   через оголошення про працевлаштування або навчання за кордоном в ЗМІ чи Інтернет;

Ø   через туристичні, шлюбні, модельні агенції, фірми працевлаштування за кордоном;

Ø   через листування («наречена по пошті»);

Ø   через спеціалізовані сайти;

Ø   через фізичних осіб-вербувальників (свах, колишніх постраждалих від торгівлі людьми, «випадкових» знайомих);

Ø   через близьке оточення (друзів, знайомих, сусідів).

Вербувальники дають брехливі обіцянки і надії, намагаються представити роботу за кордоном як єдиний спосіб заробити необхідні гроші. Свої дії найчастіше мотивують «простим людським бажанням допомогти». Вони також можуть запропонувати фінансову допомогу по оформленню проїзних документів, віз тощо. Таким чином, майбутня жертва вже підпадає під економічну залежність. Зробивши свою роботу, вербувальники передають жертву до рук перевізників.

Переміщення людини – це зміна її перебування шляхом перевезення та іншого переміщення її як через державний кордон країни, так і в межах території країни.

Воно може бути відкритим чи таємним, примусовим чи добровільним, легальним чи нелегальним. Нерідко жертв переміщення укривають (переховують в спеціальних приміщеннях, не випускають за територію, змінюють зовнішність).

Наступний етап торгівлі людьми – передача людини, яка є об’єктом торгівлі, до рук покупця або його представників. Таким чином, здійснюється акт купівлі-продажу, в результаті якого жертва переходить у власність іншої людини.

Кінцевим етапом торгівлі людьми є експлуатація людини.

Щоб змусить людину підкоритися, торгівці використовують різні методи: вилучають документи, ставлять у боргову кабалу (жертва повинна відпрацьовувати «витрачені» на неї гроші, сплачувати за житло, їжу), обкладають великими штрафами, застосовують фізичне насилля, катують, погрожують, шантажують, обмежують свободу пересування та спілкування тощо.

1

«Торгівля людьми: міфи та стереотипи» (Додаток 4)

1. Зі мною такого не станеться.

Так зазвичай вважають благополучні люди, які мають вищу освіту, гарну роботу, достаток. Але факти переконують, що від ризику потрапити у ситуацію торгівлі людьми ніхто не застрахований. До того ж сучасні работоргівці стали значно винахідливішими і почали використовувати більш витончені методи вербування.

Так зазвичай кажуть студенти, до яких приходять з лекціями фахівці громадських організацій з протидії торгівлі людьми. Більшість з них не усвідомлює того, що саме молоді люди від 18 до 25 років становлять групу ризику, адже саме вони - майбутні випускники коледжів і університетів невдовзі зіткнуться з проблемою працевлаштування, чіпляючись за будь-яку можливість заробити гроші.

2. Торгівля людьми – це торгівля виключно лише молодими жінками, яких використовують виключно у сексуальній сфері.

Існує думка, що жертвами торгівців людьми, як правило стають дівчата та молоді жінки. Але багато прикладів свідчать про те, що у ситуацію торгівлі людьми можуть потрапити чоловіки, діти і навіть люди похилого віку. Використовувати їх можуть у різних сферах: на виробництві, у сільському господарстві й т. ін.

Чоловіки становлять приблизно 24%, від кількості осіб, що потрапляють в рабство - це досить великий показник, адже чоловіки менш схильні шукати допомоги, ніж жінки: вони вважають себе сильними і здатними захистити себе, тому пункт перший «зі мною такого не станеться» стосується їх у першу чергу.

3. Тільки малоосвічені, наївні люди можуть стати жертвами торгівлі людьми.

Більшість постраждалих, що звернулися по допомогу, закінчили технікуми, коледжі, інститути. Тож говорити про низький рівень освіти не можна. Крім того, чимало людей отримують пропозицію з працевлаштування від тих, кому довіряють.

4. Друзі та родичі не можуть бути замішаними у торгівлю людьми.

Друзі, родичі, знайомі – це ті, кому довіряють найбільше. Останнім часом сформовано нову стратегію вербування, коли людину, що працювала деякий час на експлуататора, відпускають за умови, що замість себе вона приведе двох-трьох інших «працівників». Залякані жертви повертаються додому і проводять своєрідну рекламну кампанію серед своїх друзів та далеких родичів. По статистиці, 17% постраждалих були продані в рабство своїми же друзями, партнерами чи колегами.

5. Довести вину і покарати торгівців людьми неможливо.

Торгівля людьми - це кримінальний злочин, що в Україні, як і у багатьох країнах світу, карається ув'язненням від 5 до 15 років із конфіскацією майна. А у деяких державах, наприклад США та Канаді, - довічним ув'язненням.

За 2008 рік було порушено 322 кримінальні справи і винесено 83 вироки за статтею 149 «Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини» Кримінального кодексу України.

Якщо Ви вирішили працювати за кордоном …

У пошуках роботи за кордоном можуть допомогти молодіжні бізнес-центри, численні інформаційні дайджести (ЗМГ, реклама), вищі навчальні заклади і звичайно ж, поради знайомих. Якщо вже знайшли роботу, тоді...

v   Спочатку необхідно вийти зі стану ейфорії від перспектив, про які Ви мрієте. Якщо після цього Ваше рішення відносно роботи за кордоном не змінилося, треба розібратися з наступними позиціями. По-перше, звідки Ви отримали інформацію про таку роботу: чи є це джерело надійним; чи влаштовують Вас умови майбутньої роботи.

v   Переконайтеся, що фірма, яка пропонує роботу, має ліцензію на працевлаштування українських громадян за кордоном, отриману у Міністерстві праці та соціальної політики України.

v   Поцікавтеся в центрі зайнятості, чи є у фірми позитивний досвід працевлаштування українських громадян за кордоном.

v   Вимагайте оформлення спеціальної робочої візи - туристична та гостьова візи не дають права на роботу.

v   Підписаний контракт є обов'язковою умовою працевлаштування. Контракт підписується у 2 примірниках (для кожної із сторін).

v   Контракт повинен бути написаний зрозумілою для Вас мовою (українською або російською).

v   У контракті повинна міститися повна інформація про умови роботи:

o      термін дії контракту;

o      тривалість робочого дня;

o      вихідні дні;

o      оплата праці;

o      умови проживання;

o      медичне страхування;

o      повне ім'я та адреса роботодавця;

o      умови розірвання контракту.

Уникайте фраз типу: «та інші види робіт», «всі роботи на вимогу роботодавця».

v   Від'їжджаючи, обов'язково залиште вашій родині, друзям чи родичам якомога точніші координати вашого майбутнього місця перебування (точну адресу та реквізити організації, усі можливі контактні телефони, ваше місцезнаходження - майбутню адресу проживання, координати людини, через яку ви знайшли роботу - менеджера організації, знайомого, який порадив цю роботу). Обов'язково телефонуйте додому.

v   Після приїзду у країну, де Ви будете працювати, зареєструйтеся в посольстві України - інформація про Ваше перебування допоможе дипломатичним представникам України захистити Ваші інтереси у разі необх

  Чи знаєте ви…

Профілактика СНІДу

10% українських дітей вживають наркотики

Ні для кого не секрет, що Україна займає лідируючі позиції в списку країн з обігу та вживання наркотиків серед населення. Наркоманія – прямий шлях до зараження ВІЛ / СНІД, але до цієї стадії більшість наркоманів просто не доживають. Громадський рух «Разом із тобою» розповідає про причини та наслідки дитячої наркоманії.

13 років – це вік, коли українські діти вперше пробують наркотики і частина від них уже не відмовляється. Однак у школах цього воліють не помічати. У більшості випадків навіть батьки дізнаються про наркозалежність своїх дітей вже тоді, коли розмовами чи покараннями справі не зарадиш. Стільці в Центрі терапії залежностей не бувають порожніми. Дітей і підлітків сюди привозять у тяжкому стані, розчавленими і сердитими.

У цілому в державі на медичних обліках перебуває близько 170 тисяч осіб, які вживають наркотики, близько 50 тисяч – це неповнолітні. У понад 90 тисяч осіб підтверджено діагноз – наркоманія.
Ні для кого не секрет, що Україна займає лідируючі позиції в списку країн з обігу та вживання наркотиків серед населення. Для порівняння: якщо у 1994 році органами було вилучено близько п’яти тонн макової соломки, то в 2000-му – вже близько сорока тонн!
Макова соломка – один з найнебезпечніших наркотиків. Більше шкоди здоров’ю приносить тільки героїн, упевнені лікарі. Як показує статистика, в Україні дійсно дуже полюбили пиріжки з маком – понад 90% вилученої макової соломки саме вітчизняного виробництва.
Наркоманія – це прямий шлях до зараження ВІЛ / СНІД, але до цієї стадії більшість наркоманів просто не доживають. Уражується червоний кістковий мозок, печінка, нирки, підшлункова залоза, органи черевної порожнини, порушується мале і велике коло кровообігу. Уражується серцево-судинна система – органи кровотворення. Після руйнації нейронів людина повністю деградує.
Перша категорія наркотиків – так звані «чорні», що викликають ілюзію щастя і блаженства і дозволяють на час сховатися від сірих буднів або важких думок, що переслідують людину. Героїн та морфій – ось найпоширеніші представники важкої, але солодкої отрути. За ними йдуть «сірі» наркотики-галюциногени, серед яких коноплі та ЛСД. Вони викликають у людини відчуття іншої реальності і стали улюбленим допінгом у фантазерів і любителів «політати» в інших світах. Вважається, що наркоманія – це спроба компенсувати нестачу почуттів і емоцій у реальному житті.
Дія так званих «білих» наркотиків полягає в тому, щоб стимулювати активну діяльність людини. Втомлена фізично і морально, вона легко підсаджується на кокаїн і амфітаміни, якщо відчуває, що життєві сили вичерпалися, а попереду важкі будні трудової діяльності.
Небезпека наркотиків для людського організму давно доведено, і, що б не говорили, вони руйнують мозок вже після першого вживання. У цьому плані особливу небезпеку сьогодні представляють легкі наркотики, такі як канабіс (або марихуана). Небезпека якраз у тому, що їх часто недооцінюють. Сьогодні важко знайти підлітка, який не пробував курити коноплю ще в школі.
В разі регулярного вживання наркотиків клітини мозку активно руйнуються, мозкова діяльність значно сповільнюється, людина втрачає здатність мислити і запам’ятовувати. Розвій дитячої наркоманії призводить до того, що на лікарняних ліжках реабілітаційних клінік лежать ледве живі 20-річні люди, і далеко не всім із них пощастить отримати шанс почати життя спочатку.
Наскільки б протиприродною не виглядала дитяча наркоманія, це досить закономірне явище у країні, нестабільній політично, економічно, соціально. Емоційно та психічно незрілі особистості, діти найбільше страждають від негативних впливів оточення – невпевненість у майбутньому та відсутність надійної опори під ногами легко схиляє їх до легковажних та безвідповідальних вчинків. Рівень безробіття в країні знаходиться на критичному рівні, а загальна апатія до зовнішнього світу вже набуває постійного характеру. У таких умовах складно не погодитися з фахівцями, які вважають, що головним мотивом звернення людини до наркотиків є песимістичне ставлення до майбутнього.

Методичні рекомендації
щодо організації та проведення санітарно-освітньої роботи з питань профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу

Останнім часом ВІЛ-інфекція (вірус імунодефіциту людини) та її кінцева стадія СНІД (синдром набутого імунодефіциту) є однією з найважливіших проблем людства. За двадцятилітню історію існування захворювання на нашій планеті ВІЛ-інфекція вразила близько 55 млн. та забрала життя майже 21,8 млн. чоловік.
Епідемія СНІДу охопила переважну більшість території нашої держави. В Україні ВІЛ-інфекція поступово почала поширюватись з 1987 року. Особливо загрозливого характеру епідемія набрала у 1995 році.
Станом на 01.05.2008 року в Україні зареєстровано майже 128 729 ВІЛ-інфікованих громадян . Серед ВІЛ-інфікованих є понад 10 тисяч дітей, більшість із яких народжені жінками, інфікованими ВІЛ. СНІД — термінальну стадію ВІЛ-інфекції — діагностовано у 21 594 пацієнтів, з них більше 12 тис. уже померли від СНІДу.

Розповсюдженість ВІЛ-інфекції у різних регіонах України нерівномірна. Найвищі показники в Одещині, Миколаївщині, Дніпропетровщині, Донеччині, АР Крим та м. Севастополі. На ці 6 регіонів припадає 70% усіх випадків.
Найнижчі показники у західних регіонах України: Закарпатті, Івано-Франківщині, Рівненщині, Тернопільщині, Львівщині, Буковині, Волині. На ці 7 областей припадає трохи більше 4 % усіх випадків.
Переважна більшість ВІЛ-інфікованих зареєстрована серед групи осіб у віці від 20 до 29 років та від 30 до 39 років, тобто серед найпрацездатнішого репродуктивного населення. Поширеність ВІЛ/СНІДу в Україні характеризується переважною вразливістю молоді (15-28років). Серед усіх ВІЛ-інфікованих протягом останніх років спостерігається високий відсоток підлітків: 2,2-4,4%, що значно перевищує аналогічні показники в країнах Західної Європи (0,5-0,7%).
За останні два роки збудник захворювання активно поширюється всіма трьома шляхами: через кров споживачів ін’єкційних наркотиків, через статеві стосунки, від хворої матері до дитини.

Споживачі ін’єкційних наркотиків складають 62% загальної кількості ВІЛ-інфікованих.

Оскільки причиною поширення ВІЛ-інфекції /СНІДу в Україні є наркотизація і проституція, слід активізувати інформаційну та роз’яснювальну роботу з питань здорового способу життя, профілактики раннього вживання наркотиків, хвороб, що передаються статевим шляхом. Ця робота повинна проводитись обдумано і цілеспрямовано з врахуванням вікових, психолого-фізіологічних особливостей учнів. Слід пам’ятати, що некваліфікована, необережна інформація може викликати нездорову цікавість і стати умовою виникнення бажання спробувати, наприклад, дію наркотиків. Необхідно уникати докладного пояснення суті наркотизації організму людини, увагу варто зосередити на тому, як, і з ким треба говорити про подібні захворювання.

Необхідне впровадження широкої та якісної освітньо-пропагандистської кампанії, як одного з найважливіших компонентів первинної профілактики – запобігання інфікування ВІЛ, формування толерантного ставлення до людей, що живуть з ВІЛ/СНІДом, розуміння та підтримки всього спектру дій суспільства у боротьбі з епідемією ВІЛ/СНІДу.

Необхідно взяти до уваги такі поради:

- подаючи інформацію про ВІЛ-інфекцію/СНІД не варто обмежуватися проведенням лише окремих бесід, спеціальних лекцій тощо, така робота має стати складовою частиною різноманітних виховних заходів;
- профілактична робота по боротьбі зі СНІДом, наркоманією повинна зосереджуватися не на фіксації шкідливих наслідків, наприклад, вживання наркотиків, психотропних речовин, а на реальних перевагах здорового способу життя;
- повинен забезпечуватися комплексний і систематичний виклад усіх знань щодо активізації боротьби зі СНІДом та його профілактики;
- вся робота повинна підпорядковуватися основній і надто важливій меті: виховання у дітей та підлітків почуття відповідальності за стан власного здоров’я і власну поведінку.

Пріоритетним напрямком профілактичної роботи залишається інформаційно-просвітницька робота з дітьми та учнівською молоддю.

Єдиним засобом профілактики ВІЛ/СНІДу на сьогодні залишається неспецифічна, тобто медико-соціальна профілактика, метою якої є запобігання ВІЛ-інфікування підлітків, і яка грунтується на таких принципах:
· підвищення рівня профілактичних знань та вмінь серед підлітків;
· зменшення соціально-психологічних факторів, які формують поведінку високого ризику ВІЛ-інфікування;
· профілактика виникнення, лікування та реабілітація у підлітків захворювань, які сприяють інфікуванню ВІЛ (захворювань, що передаються статевим шляхом; наркотичної залежності тощо).

Метою такої роботи в загальноосвітніх навчальних закладах слід вважати:

- зміцнення морального та фізичного здоров’я школярів;
- привернення уваги учнівської молоді до власного здоров’я та розвиток умінь і навичок збереження його;
- постійна пропаганда принципів здорового способу життя , підготовка молодих волонтерів, які працюють з однолітками;
- інформування дітей та підлітків про негативні наслідки вживання наркотичних засобів (тютюну, алкоголю, наркотичних та психотропних речовин);
- залучення батьків та широкої громадськості до утвердження принципів здорового способу життя.

Реалізація даної мети передбачає організацію та проведення:

-днів, тижнів, місяців профілактики шкідливих звичок;
-колективних, індивідуальних бесід, профілактичних консультацій;
-диспутів, дискусій, обміну думками та обговорення матеріалів преси, книг (за темою) , вечорів запитань та відповідей;
- круглих столів (діалог з проблеми);
- усних журналів (тематичних);
- анкетування (тестування);
- психологічних тренінгів;
- рольових вправ, комунікативних ігор;
- клубів за інтересами (КВК, ЩО? ДЕ? КОЛИ?);
- зустрічей з медичними працівниками, представниками правоохоронних органів;
- зустрічей (за бажанням та згодою) з тими, хто позбувся шкідливих звичок;
- конкурсів, виставок дитячих творчих робіт, залучення учнів до розробок інформаційних матеріалів (газет, буклетів тощо);
- семінарів для молодих волонтерів, які працюють з однолітками «рівний-рівному».

Медикам, педагогам, психологам доцільно використовувати у груповій та індивідуальній роботі з учнями навчально-методичні рекомендації щодо шляхів та методів формування у дітей та підлітків орієнтації на здоровий спосіб життя. Учні мають зрозуміти, що між захворюванням на СНІД, вживанням наркотичних речовин, правопорушеннями і злочинністю існує тісний зв’язок.

Загальноосвітнім навчальним закладам доцільно створитиі спеціалізовані центри по боротьбі з ВІЛ-інфекцією/СНІДом під егідою «АнтиСНІД». Їх можна створювати як в кожному загальноосвітньому (позашкільному) навчальному закладі, так і на базі декількох навчальних закладів (міжшкільні). Очолити центри мають вчителі-волонтери, учні-старшокласники, батьки, що мають певні здібності до роботи зі згаданої проблеми.

Метою та завданнями діяльності центрів «АнтиСНІД» є:

- профілактична робота щодо розповсюдження ВІЛ-інфекції, хвороб, що передаються статевим шляхом, наркоманії та інших соціально-небезпечних захворювань шляхом конкретного інформування та просвітництва дітей і підлітків;
- тестування серед учнів з проблеми ВІЛ/СНІДу;
- створення спеціалізованої бібліотеки, відеотеки зі згаданої проблеми;
- підготовка та розповсюдження тематичних інформаційних матеріалів (стіннівок, плакатів, буклетів тощо);
- організація і проведення учнівських акцій і заходів, спрямованих на первинну профілактику і формування навичок здорового способу життя;
- підготовка волонтерів та інструкторів для інформаційної роботи в навчальних закладах.

Спеціалізовані центри «АнтиСНІД» можуть проводити лекторії для батьків з питань організації сімейного виховання щодо формування навичок здорового способу життя у дітей та підлітків, вечори знайомств, сімейного відпочинку, тематичні вечори, рольові ігри, обмін досвідом , тренінги, засідання «круглого столу». Особливу увагу в діяльності згаданих центрів слід приділити:

- підготовці учнівської молоді до сімейного життя;
- роботі з дітьми девіантної поведінки, схильними до бродяжництва та жебрацтва – «дітей вулиці», для яких загроза зараження СНІДом досить висока;
- роботі з дітьми-сиротами, з дітьми, позбавленими батьківського піклування;
- роботі з дівчатами-підлітками групи ризику.
Профілактичну роботу доцільно проводити за принципом диференціації, тобто окремо з такими групами учнів, які:
- мають схильність до порушень правил поведінки та агресивності;
- вживають алкогольні напої, наркотичні, психотропні речовини та курять;
- мають певні ознаки наркоманії, перебувають на обліку у наркологічній службі;
- проживають у неблагополучних сім’ях.

Запровадити проведення акцій:

- в квітні місяці (7 квітня) до Всесвітнього дня здоров’я;
-в травні місяці(31 травня) присвячені боротьбі з курінням;
- в червні місяці(26 червня) присвячені боротьбі з наркоманією;
-1 грудня – до Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом.

В ході проведення акцій учні мають засвоїти, що:

- вірус ВІЛ-інфекції поступово руйнує частини імунної системи, яка захищає організм від хвороб;
-СНІД – це завершальна небезпечна для життя, стадія зараження ВІЛ. СНІД означає, що вірус імунодефіциту людини спричинив сильні ушкодження імунної системи людини. Організм залишився беззахисним перед інфекціями, з якими бореться імунна система;
- шляхи зараження ВІЛ/СНІДом;
- коли ВІЛ/СНІД не передається;
- симптоми і перебіг хвороби (постійне відчуття втоми, пітливість ніг, особливо в нічний час, безпричинне схуднення до 10 кг протягом місяця, відсутність апетиту, діарея тривалий час (більше місяця), сухий кашель, що не припиняється і не піддається лікуванню, задишка, підвищена температура тіла до 38 С тривалий час, збільшення лімфатичних залоз на шиї під пахвами або в паху, висипання на шкірі).

Крім того, учні повинні пам’ятати, що:

- страх – це не метод профілактики розповсюдження ВІЛ-інфекції/СНІДу;
- за зовнішнім виглядом не можна визначити, хто заражений, а хто – ні;
- хворі на ВІЛ-інфекцію інколи виглядають здоровими, хоч вони є вірусоносіями;
- ВІЛ-інфіковані часто самі не знають про свій стан, а ті, хто знають, часто приховують це;
- безпечний секс свідчить про бережне ставлення партнерів один до одного;
- необхідно дотримуватись правил безпечного сексу, бути обачним у виборі партнера;
-ВІЛ-інфіковані особи та хворі на СНІД потребують соціального захисту, милосердя і співчуття, шанобливого ставлення до людської гідності з боку суспільства;
- усвідомлення загрози ВІЛ/СНІДу, знання про основні шляхи поширення інфекції, правильна поведінка – основний вид захисту для всіх нас на сьогоднішній день;
- обережність має стати зброєю проти ВІЛ-інфекції/СНІДу.

CНІД

У 21 столітті поняття чуми асоціюється не з середньовічним захворюванням, який забрав життя мільйонів людей, а зі СНІДом. Саме в минулому столітті почала свій шлях справжня пандемічна лавина, яка накриває іноді навіть людей, що ведуть цілком порядний і відповідальний спосіб життя. На жаль, хворі на СНІД не можуть вилікуватися на 100 відсотків, але все ж завдяки різним розробкам в області медицини є можливість істотно підвищити якість і збільшити тривалість життя. Безліч глобальних організацій ведуть боротьбу зі СНІДом, постійно розробляють нові програми по зниженню негативного впливу хвороби на людство, і вже є деякі позитивні результати.

СНІД (синдром набутого імунодефіциту) - Це захворювання, що вражає імунну систему людини. Хвороба провокується вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), який вражає CD4-лімфоцити. Згодом навіть самі незначні інфекції призводять до плачевних наслідків, в той час як природний імунітет здорової людини справляється з ними без праці. Саме даного типу лімфоцити відповідають за руйнування всіляких шкідливих агентів, проте у випадках з ВІЛ вони безсилі. СНІДом називають той стан, при якому захисні клітини в мм? крові не перевищують кількість 200. Ознаки СНІДу дають про себе знати не відразу, може пройти і 10 років з моменту проникнення ВІЛ в організм до розвитку основного захворювання. Вважається, що з моменту настання активній стадії хвороби людина може прожити не більше 5 років, хоча сучасна медицина не може дати пояснення деяким мимовільним зцілень представників релігійних конфесій.

Не завжди аналізи хворих на СНІД дають позитивний результат, оскільки потрібен певний час для появи антитіл до вірусу. Як правило, цей процес триває від 6 до 12 тижнів. У деяких випадках тест показує позитивний підсумок через більш тривалий час.

Заразитися СНІДом можна через кров, сперму, молоко матері і вагінальний секрет. Зокрема, мова йде про всі види статевих контактів, переливанні крові, грудному вигодовуванні, нестерильні шприци.

Щороку вся планета відзначає день боротьби зі СНІДом - 1 грудня, який був прийнятий рішенням Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) та рішенням Генеральної Асамблеї ООН у 1988 році.

Як розмовляти з дитиною щодо профілактики ВІЛ?

Тема ВІЛ та СНІДу вважається занадто страшною і «непристойною», щоб обговорювати її з дітьми. Хочеться вірити, що «наших дітей це точно не стосується». Однак статистика говорить про інше.

Перспективи створення вакцини більш ніж примарні, тому коли нинішні діти стануть молодими людьми - головною «групою ризику» у світі, проблема ВІЛ буде ще актуальнішою, ніж зараз. Профілактичних програм для підлітків кіт наплакав, на роз´яснювальну роботу в школах теж покладатися не доводиться. Тому батькам потрібно діяти самим. Але як це зробити?
 

Що залежить від батьків

Багато хто переконаний, що в підлітковому віці батьки вже не мають впливу на дитину - набагато важливішою є школа та однолітки. Насправді, це зовсім не так: навіть за самих активних підліткових бунтів батьки відіграють визначальну роль у подальшій поведінці дитини. Це підтверджують дані численних досліджень.

Класичне дослідження, проведене в Пуерто-Ріко, показало зв´язок між ризиком передачі ВІЛ серед дітей 14-17 років і тим, як ці діти спілкувалися зі своїми матерями. З´ясувалося, що в сім´ях, де матері відкрито говорили з дітьми про секс, ризиковану поведінку, діти заражалися набагато рідше. Найважливішим виявився момент початку таких розмов: вони мають відбутися до першого сексуального досвіду підлітка.

Всупереч стереотипам, розмови батьків з дітьми щодо профілактики ВІЛ надзвичайно ефективні. Дані опитувань свідчать про те, що більшість дітей хотіли б поговорити з батьками про ВІЛ, але не вірять в те, що можуть це зробити. Так що ініціатива розмови залишається батькам.
 

Розмова буде серйозною

Психологи рекомендують притримуватися кількох основних правил підчас розмов про сексуальність, вживання наркотиків та ВІЛ.

Однієї розмови недостатньо. З часом дитина забуде або почне плутати отриману інформацію. Потрібно повернутися до теми знову і знову, щоб зрозуміти, що пам´ятає дитина (якщо ще пам´ятає).

Послухайте, що говорить дитина. Багаторічний досвід розгніваних вчителів доводить: діти не сприймають нотації і лекції. Спробуйте прислухатися до дитини - тобто, зробити те, на що вам, можливо, давно вже не вистачало часу. Важливо проявляти терпіння, вислухати думку дитини. Наприклад, якщо дитина ставить вам питання про секс або назву наркотику, то краще в першу чергу запитати, що вона сама думає про це. Це допоможе вам оцінити рівень обізнаності і підібрати оптимальну відповідь.

Укріплюйте самооцінку дитини. Дослідження показують, що низька самооцінка - один з головних факторів ризику по відношенню до ВІЛ. Неважливо, який рівень знань у дитини, відсутність поваги до себе призведе до того, що юнак не посміє відмовитися спробувати наркотик в компанії, а дівчина погодиться на секс без презерватива, аби не втратити хлопця. Тому намагайтеся частіше хвалити дитину; ставте перед нею легкі завдання; проводьте як можна більше часу віч-на-віч з нею. Все це має не менший захисний ефект, ніж найдостовірніша інформація.

Навчить дитину говорити «ні». Програйте з дитиною ситуації, коли вона повинна відмовити в чомусь друзям. Наприклад, з молодшим школярем можна уявити ситуацію, коли приятель запропонує спробувати алкоголь. Дітям важливо розвинути навички, які дозволять їм не піддаватися тиску в питаннях сексу та наркотиків. Не менш важливо обговорювати з дитиною, чим справжні друзі відрізняються від несправжніх, і що добрий друг не буде вмовляти зробити щось небезпечне.

Ясно говоріть, що ви думаєте про наркотики. Багато батьків вважають своє негативне ставлення до наркотиків самим собою зрозумілим. Однак, згідно з даними досліджень, ризик прийому наркотиків дитиною зменшується, якщо в родині відкрито обговорюють цю позицію. Важливо повторювати, що ви не схвалюєте ніяких наркотиків, що ви не допустите їх у своїй родині, і що у вашій родині дітям не дозволяють пити алкоголь. Не треба описувати вживання наркотичних речовин, досить сказати, що ці речовини можуть завдати непоправної шкоди здоров´ю і навіть вбити, і що ви дуже боїтеся, що з дитиною може статися щось подібне. Розкажіть про справжній вплив наркотиків на організм, про те, як саме наркотики вбивають. Знання - це знаряддя, яким ваша дитина аргументуватиме одноліткам (і собі), чому вона незгодна приймати наркотики.

Обговорюйте з дитиною свої моральні цінності. Дуже важливо, щоб діти навчилися розуміти власне тіло і фізіологічну сторону сексуальності. Однак не менш важливе ваше особисте ставлення до сексу. Звичайно, немає жодних гарантій того, що діти погодяться з вашою сексуальною мораллю. Але мета в іншому: щоб дитина зрозуміла, що такі цінності у вас є, і усвідомила, що вона сама відчуває з цього приводу.

Не уникайте розмов з дітьми протилежної статі. Деякі батьки не хочуть говорити про секс з дітьми протилежної статі. Ці побоювання зрозумілі. І все ж не уникайте таких тем: думка представника іншої статі допоможе дитині краще розібратися в стосунках. Адже в майбутньому їй (або йому) треба буде розмовляти на такі теми зі своїм партнером.
 

З чого б почати?

З досвіду, в більшості випадків, коли батьки мають намір «серйозно поговорити» з чадом, перша і часто остання перешкода в їх благому намірі - відсутність приводу. На щастя, масова культура, та й наше реальне життя вже подбали про це.

Приводом можуть послужити: стаття, передача, фільм, рекламний ролик. У наш час легко можна знайти документальний або художній фільм, статтю про СНІД. Тоді для початку розмови достатньо запитати: «А що ти сама про це думаєш? Що ти чув на цю тему?». Кращий початок серйозної розмови - уважно вислухати саму дитину, її судження і, можливо, страхи. Після цього ви можете поділитися власною думкою та відповісти на запитання дитини.
 

Реальні люди

Ніщо не справить такого враження на дитину, як приклад з реального життя. Це може бути «зірка», що заявила, що проходить лікування від наркотичної залежності. Або знаменитість, що вмерла від СНІДу або яка живе з ВІЛ. Прикладом може стати родич, сумно відомий алкоголізмом або пристрастю до наркотиків. Не завжди треба замовчувати правду життя, іноді має сенс розповісти дитині максимум подробиць. Обговоріть, з якими проблемами зіткнулася та чи інша людина.
 

Про що обов´язково має знати дитина

У питаннях ВІЛ багато специфічних аспектів, і тут батькам може знадобитися додаткова допомога. Інформацію можна знайти на освітніх сайтах на цю тему, також існують безкоштовні телефони довіри з питань ВІЛ / СНІДу. Ось основні теми, які важливо донести до дитини:
- ВІЛ - це вірус, він руйнує імунну систему.
- ВІЛ не передається в побутових ситуаціях, спілкування з ВІЛ-позитивними людьми повністю безпечне. Багато дітей схильні до іпохондрії, важливо розвіяти їх можливі страхи.
- Ризик передачі цього вірусу є тільки в деяких ситуаціях, в основному при використанні чужих інструментів для ін´єкцій, при незахищених статевих контактах і від вагітної матері до дитини.

Багато ЛЮДЕЙ бояться заразитися ВІЛ при звичайному побутовому контакті. Визначити, чи є у людини ВІЛ, неможливо за зовнішніми ознаками. Для цього потрібен спеціальний аналіз крові. Аналіз також дозволить вчасно призначити препарати для захисту імунітету.

Єдиний існуючий спосіб захисту від ВІЛ-інфекції під час сексу - це правильне використання презерватива. До розмови про презервативи потрібно поговорити з дітьми про інтимні відносини в цілому, не можна, щоб секс асоціювався тільки з хворобами. Не варто боятися, що розмова про засоби контрацепції заохотить дитину займатися сексом. Навпаки, вона дасть зрозуміти, що сексуальне життя вимагає відповідальних рішень.

Деякі батьки думають, що краще не говорити про якісь речі, наприклад, про наркотики або секс. Однак діти все одно будуть чути про них - по телевізору і від приятелів. І якщо не обговорювати ці теми з дітьми, то хтось зовсім сторонній зробить це за вас.

«Поговоримо про кібербулінг»

Діти завжди мали свої таємні світи, свої ігри та свої секрети від дорослих. Таємничість сучаcного покоління — віртуальна і здебільшого неочевидна для дорослих.

Дорослих, які не знаються на дитячих «забавках» в інтернеті, лякає віртуальний світ. Вони не можуть зіставити власний дитячий досвід із досвідом своїх дітей, навчити їх чомусь, бути авторитетом для них у цій сфері.
Тут є великий ризик, адже, зіткнувшись із проблемою в інтернет-просторі, дитина не може розповісти про неї батьками через страх, що її не зрозуміють або взагалі заборонять користуватися комп’ютером. Залишитися ж без інтернету для сучасних підлітків означає не тільки позбутися задоволення грати та переглядати цікавий контент. В інтернеті підлітки самовиражаються та реалізують свою головну компетенцію — спілкування.

 Що таке кібербулінг

Віртуальний світ, як і реальний, несе низку ризиків для дітей. Чи не найнебезпечнішим є кібербулінг.
Слово «булінг» без префікса «кібер-» відоме здавна й означає утиск, дискримінацію, цькування та інші види жорстокого ставлення однієї дитини або групи дітей до іншої.

Булінг буває

·         фізичний (побиття, підніжки, блокування, штовхання тощо);

·         вербальний (словесні знущання, залякування, плітки та образливі вислови, наприклад, про зовнішній вигляд дитини, її вагу, релігію, етнічну приналежність, здоров’я, особливості стилю одягу);

·         соціальний (ізоляція дитини, бойкот, її навмисне відсторонення від групи на перервах, в їдальні, під час позашкільної діяльності тощо).

Про «кібербулінг» заговорили з популярністю соцмереж, у 21 сторіччі. Дослівно з англійської це слово перекладають як «віртуальне бикування».
Кібербулінгом можна назвати рукотворну агресію, розповсюджувану через новітні інформаційно-комунікаційні засоби з метою нашкодити або принизити людину.

Кібербулери

·         замість підніжок пишуть агресивні смски;

·         замість стусанів — надсилають повідомлення з погрозами у соцмережі;

·         замість насмішок — розповсюджують конфіденційні дані про однолітків та створюють фальшиві профілі.

Проблема віртуальної агресії
Віртуального хулігана майже неможливо покарати, неможливо поскаржитися на нього класному керівникові чи директору. Світ, у якому діють кібербулери, начебто не є реальним, але шкода, яку вони можуть завдати, — цілком реальна.

Якщо реальний булінг — хоч яку жахливу форму він має — закінчується, коли дитина повертається додому, то від кібербулінгу важко сховатися будь-де.
Також такі особливості кібербулінгу, як анонімність і безкарність, зумовлюють труднощі його дослідження. Оскільки кібербум у Європі та Америці розпочався раніше, ніж в Україні, ці країни мають більший досвід вивчення й запобігання кібертероризму.

У західних дослідження більше половини опитаних визнали, що щодо них застосовували кібербулінг у вигляді нецензурної лайки. Кожному четвертому користувачеві пропонували відвідати порнографічний сайт чи переглянути відео, що містить сцени насильства.

В Україні масштабних досліджень проблем кібербулінгу та його потенційної небезпеки не проводили. Проте з теле- та інтернет-джерел, а іноді й з власного досвіду читачів, відомо, що віртуальна агресія в нашій країні набирає обертів.

Причини віртуальної агресії
Дослідження причин кібербуллінгу також поки що є орієнтовним. На запитання «Чому діти-булери проявляють агресію щодо підлітків в інтернеті?» — дослідники відповідають:

Профілактика кібербулінгу
Кібербулінг, як і булінг, це не лише проблема жертви чи булера. Це показник рівня комунікативної культури та агресивності середовища, в якому зростає дитина.
Якщо явище кібербулінгу в країні процвітає, то можна говорити про певні агресивні тенденції у суспільстві в цілому.
Подолати явище кібербулінгу в принципі неможливо. Контролювати віртуальне середовище, в якому «живе» дитина, також украй важко. Але є певні стратегії профілактики кібербулінгу, які допомагають захистити дитину.

Поради батькам, щоби зменшити ризик кібербулінгу для своєї дитини

Дитині також слід знати, що анонімна свобода в інтернеті умовна. Адже коли дії в інтернеті спричиняють реальну шкоду або кримінальну відповідальність, правоохоронні органи можуть отрмати інформацію з профілів, встановити координати компьютерів, з яких людина відправляла повідомлення тощо.

Навчіть дитину

·         обмежувати доступ до персональної інформації у соцмережах

Батьки разом із дітьми можуть пройти курс безпечного користування інтернет-ресурсами.

Якщо відомо про кібератаки на дитину: поради батькам
Якщо кібератаки поодинокі, доречно їх ігнорувати. Часто кібербулінг простіше зупинити на початковій стадії. Якщо ж вступати в перепалку з булером — негативні комунікації продовжуються.
Якщо надходять систематичні листи із погрозами, потрібно зберігати інформацію в комп’ютері або роздрукованому вигляді задля доказів.

Щоб самостійно врегулювати ситуацію, можна зробити запит адміністраторам сайтів, на яких здійснювалися атаки, про видалення образливої інформації. Також адміністратори можуть убезпечити користувача-жертву тимчасовим блокуванням повідомлень у чаті користувача-булера. Така пауза в спілкуванні позитивно впливає на мотивацію підлітка, який займається булінгом заради розваги.

Проте якщо причина в іншому, наприклад, кібербулінг слугував підсиленням традиційного булінгу, насилля може продовжитися іншими засобами.

Варто поінформувати про проблему педагогів. Якщо ймовірні булери зі шкільного кола дитини, то педагоги зможуть уважніше слідкувати за ситуацією традиційного булінгу під час навчально-виховного процесу. Також педагоги можуть провести профілактичні заходи, спрямовані на формування безпечної поведінки в інтернеті.

Якщо кібербулінг має ознаки шахрайства, погроз, вимагання, відверто сексуальний характер, слід звернутися до правоохоронних органів.

Зауважте!
Не потрібно карати дитину, коли вона довірилась і розповіла про те, що стала жертвою кібербулінгу.
Дитина вже постраждала, і якщо батьки її не підтримають, наступного разу вона може не звернутися по допомогу.

Якщо випадок вдалося врегулювати, потрібно зробити з нього урок для формування медіакультури дитини, повторити найпростіші правила безпеки користування інтернетом.

Здійснюючи будь-яку дію, батьки мають демонструвати спокій і впевненість, надавати дітям позитивний емоційний ресурс, захищеність та підтримку.

Якщо дитина — кібербулер, а не жертва
Буває, батьки дізнаються, що їхня дитина булер, а не жертва. Їм зазвичай важко усвідомити причетність дитини до віртуальної агресії. У такому разі потрібно заспокоїтися і перевірити інформацію, можливо, проконтролювати комунікації дитини.

Натомість не варто звинувачувати школу або батьків жертв у роздмухуванні проблеми, применшувати значущість проблеми. Ніхто з батьків не хоче, аби їхні діти опинилися в ситуації кібербулінгу — ні в статусі жертви, ні в статусі булера.

Через 18 хвилин вашу дитину вмовлять на інтимне селфі. Як Україні здолати сексуальне насилля онлай.

Пандемія ще більше загострює проблему, яка давно процвітала в соціальних мережах.
Одного разу американський ІТ-стартап Bark разом із правоохоронцями провів експеримент. Вони загримували свою 37-річну працівницю під 11-річну дівчинку, створили їй профіль в Instagram. За 7 днів їй написало понад 52 незнайомці, учетверо старших. Вони надсилали їй свої оголені фото та просили взаємності. «Я би також хотів побачити твої груди», — просив якийсь із них 11-річну. А у відповідь «школярки» на те, що «їх у неї майже немає», переконував, що вона і зараз класно виглядає.

Компліменти, щирий прояв уваги, а також відвертість з боку приємного незнайомця (він сам же фото скидати не боїться) даються взнаки — й довірливі стосунки зав’язуються швидко. Хтось із розбещувачів іще може закріпити довіру розповідями про свої нібито зв’язки з модельними агентствами.

Коли перед екраном реальна дитина, досвідченому маніпулятору потрібно лише 18 хвилин на те, щоби спонукати її надіслати свої інтимні селфі незнайомцю в соцмережі. Про це свідчить міжнародна статистика британської організації Internet Watch Foundation.

В лютому цього року Міністерство цифрової трансформації України спільно з Офісом уповноваженого президента з прав дитини організували виставку «Сексуальне насильство над дітьми: онлайн-вимір», продемонструвавши скрини реальної переписки, яка починається після першого обміну фото.

Перше надіслане фото — гачок, за яким починається шантаж, із якого дитина не зможе вибратися самотужки. «Я запощу фотки, де ти гола, якщо не відповіси мені через 10 хвилин, — писав 12-річній дівчинці 26-літній чоловік. Спочатку він сказав, що йому 13, а потім «зізнався», що 17. — Я всього лише хочу 10 твоїх нових фоток і тоді залишу тебе назавжди». «Ок, я клянусь, що надішлю тобі 10 фотографій сьогодні вночі. Що саме ти хочеш?» — була відповідь. Та за хвилину чоловіку прийшла в голову вже нова ідея, і він зажадав, аби школярка надіслала оголені фото своєї 7-річної сестри.

Подібна експлуатація та шантаж тривали три місяці. Статистика американської організації THOR говорить: 62 % дітей слухаються зловмисників, а у 68 % випадків вимоги лише збільшуються. У дітей починають вимагати гроші чи навіть зустрічі.

Під час епідемії проблема загострилась. Нині як діти, так і злочинці сидять в інтернеті ще більше. І ЄС б’є на сполох: точних цифр ще немає, але правоохоронні органи 27 країн зафіксували збільшення статистики сексуальних кіберзлочинів. В Україні — ще складніша ситуація.

Зґвалтувати через інтернет

На відміну від країн ЄС, в Україні немає законних механізмів притягнення до відповідальності за сексуальне насилля над дітьми в мережі. Тому Мінцифри та Офіс уповноваженого з прав дитини активно просувають ідею криміналізації таких злочинів, а в подальшому планують також розробити спрощений механізм блокування / видалення фото та відео з ознаками сексуального насилля над дітьми.

Зокрема, в Україні вже існують гарячі лінії, а також інтернет-портал, де можна повідомити про подібний контент. Усі повідомлення там обробляє  Internet Watch Foundation. З популярністю дарквебу та поширенням криптовалют роботи побільшало. Кожні 5 хвилин працівникам надходить новий сигнал, третина контенту — інтимні селфі, до яких змушували дітей.

У Великій Британії ці фото й відео тут же блокують та видаляють. Так само як у багатьох інших країнах. Та в Україні, де заборонено лише розповсюдження, але не перегляд та зберігання — на це піде ще купа часу та грошей.

«Ви маєте надіслати нам судове рішення» або «Ми не несемо відповідальності за те, що розміщують наші клієнти», — напише хостинг чи інтернет-провайдер, коли правоохоронці попросять заблокувати фото чи відео. Ці уривки листування із провайдерами також демонстрували на виставці у Верховній Раді, щоби привернути увагу законодавців до неоковирності системи.

Адже інтернет-провайдерам обвинувачення у розповсюдженні контенту не пред’явити. Вони не володіють ним, а тому, як і у випадку з піратською продукцією, не мають права видаляти без рішення суду. Натомість хостинг має звертати увагу на звернення правоохоронців і принаймні перенаправити скаргу власнику сайту — але і для цих відносин існує різна політика.

«Коли злочинці дивляться такий контент, а ми не можемо заборонити його перегляд, це збільшує попит, — пояснює Анастасія Дьякова, радниця з питань безпечного інтернету для кожної дитини при міністрі цифрової трансформації. — Так ми підтримуємо виробництво і те, що більше дітей будуть страждати. До того ж, переглядаючи цей контент, люди більш схильні скоювати такі злочини офлайн».

Нерідко в офлайнові злочини переходять і переписки в онлайні. Відомий випадок трапився в Одеській області: там затримали чотирьох чоловіків, яких підозрюють у зґвалтуванні школярок 15 і 17 років. Кілька місяців до того один із них познайомився із 17-річною дівчиною в Instagram, де підтримував приязні відносини. А за даними опитувань онлайн-сервісу «Дія», кожна третя дитина не проти зустрічі з незнайомцем із мережі.

Мінцифри, Офіс уповноваженого спільно з парламентом та МВС також хочуть криміналізувати грумінг — процес, коли з неповнолітніми налагоджують довірливі стосунки, щоб у подальшому задіяти у виготовленні інтимних фото та відео.

Здавалося б, навіщо вводити в законодавство нові поняття? Адже за шантаж чи вимагання в Україні давно існує відповідальність. А з 2018 року також є закон для протидії кібербулінгу, за яким карають у тому числі за публікацію дітьми непристойних фото інших дітей. Однак, як від початку застерігали юристи, новий закон стосується лише злочинів, які сталися між членами колективу якогось навчального закладу, і не стосується життя поза школою. А про інші злочини, скоєні в мережі, як онлайн-грумінг між незнайомцями, — в ньому не йдеться.

«На щастя, робота з криміналізації у нас просувається добре. Ми співпрацюємо з міжнародними колегами, — звітує пані Дьякова. — Проблема радше в тому, як правильно прописати законопроект, включивши туди дуже багато нових форматів — тепер ось уже онлайн-трансляції поширені».

Радниця міністра хоче, щоб нові закони з’явилися вже до кінця року, але точних прогнозів не дає. Треба також час на те, щоб вивчити досвід інших країн. Деякі з них пішли дуже далеко. У Швеції, приміром, визнають навіть «факт зґвалтування через інтернет», тобто без фізичного контакту. У 2017 році там засудили чоловіка, який у такий спосіб зґвалтував 27 хлопців та дівчат, змушуючи їх до сексуальних дій перед вебкамерою, погрожуючи викласти матеріали на порносайтах чи вбити родичів жертв.

Якщо у вас є суперсила

Працюють над цією проблемою й технологічні компанії. У 2019 році США на $5,7 мільйонів оштрафували TikTok. Ця дуже популярна серед неповнолітніх соцмережа порушила американський закон про конфіденційність дітей в інтернеті. Згідно з ним, будь-який додаток чи сайт має запитувати дозвіл батьків на передачу особистої інформації користувачів, молодших 13 років. Відтоді TikTok дозволяє публікувати відео лише від 13 років, а переписуватися — від 16 років. Хоча скандали й трапляються.

У квітні 2020-го Netflix запустив досконаліший батьківський контроль. При вході у свій обліковий запис просять обрати профіль, який має ваше ім’я, зображення та зміст, який відповідає віку. Останнє оновлення вимагає також ввести чотирицифровий PIN-код, надісланий на ваш телефон. У налаштуваннях батьки також можуть обрати конкретні заголовки чи шоу, які будуть недоступними для дитини.

Різні обмеження існують також і в Instagram, де часто трапляються порушення. Дітей, молодших 13 років, туди теж нібито не пустять. Якщо ж вони зазначать іншу дату народження, то модератори заблокують акаунт лише тоді, коли дуже очевидним стане те, що дитині менше 13 років. Надійніші процедури перевірки на вході можуть виявитися надто складними та й фінансово невигідними для Instagram із його мільйонною підлітковою аудиторією. Залишається незрозумілим, чому той же американський закон, який оштрафував TikTok, із цим мириться.

Наразі головна відповідальність за безпеку дитини в інтернеті все ж на батьках. У налаштуваннях більшості соціальних мереж вони можуть заборонити, щоб їхнім дітям писали повідомлення чи коментарі. А якщо не забороняти, то пояснити, що і як може піти не так в інтернеті.

Зараз у школах також факультативно проводять уроки з онлайн-безпеки для учнів різних класів. Спільно з кіберполіцією, експертами та Офісом уповноваженого президента України з прав дитини в рамках освітнього проєкту #stop_sexтинг їх розробляє Анастасія Дьякова.

Та перш ніж викладати вчителям онлайн-методички для їх проведення — команда проєкту особисто спілкується зі школярами. Так вони «тестують» новий контент, а заразом переконуються, чи, бува, чогось не упустили.

Анастасію Дьякову вразило, коли якось після уроку до неї підійшла дівчинка відповісти приватно на запитання, поставлене експерткою на уроці: «Якби ви мали суперсилу зробити що завгодно в інтернеті, що б це було?». «Якщо у вас є суперсила, то зробіть так, щоб мої батьки не зависали у своєму ґаджеті, а більше часу проводили зі мною», — попросила школярка з початкової школи радницю міністра.

Головний запобіжник

Які діти схильні потрапити в пастку сексуального насильства в інтернеті? Психоаналітикиня Дарія Харченко не вважає, що все можна звести до якоїсь загальної характеристики. «Та якщо вивести якусь універсальну рису, то я би вказала на відсутність довірливих стосунків із батьками, — коментує фахівчиня. — А розмови про секс — це пік довірливого контакту».

Дитина вперше задумується про секс уже в 2-3 роки, та у своїй дитячій манері може спитати, а звідки вона узялась. У такі моменти батькам рекомендується не брехати про капусту чи лелеку, а потроху почати подавати інформацію, адаптовану під вік. «Так дитина зрозуміє, що ця тема безпечна, не табуйована, і з нею завжди можна звернутись до рідних, які дадуть адекватну відповідь», — каже пані Харченко.

Інтерес так чи інакше не зникне. Дитина звернеться до однолітків, дізнається про порносайти (в середньому сьогодні це стається вже у 6–8 років), і в цей момент батьки можуть засуджувати, ганьбити. Так закріпиться думка: в разі небезпеки до мами чи тата звертатися страшно.

У підлітковий період чи ще раніше дитина почне активно користуватися соцмережами — і це нормально в будь-якому разі, бо назріває потреба в особистому просторі та сепарації від батьків. Але якщо доти в них не сформувалися довірливі стосунки, то стає досить легко довіритися комусь іншому, хто говорить із тобою про те, що по-справжньому цікавить. І тоді, вважає пані Харченко, дитина ще більше закриється у своєму світі й туди не пустить.

«Сьогодні шанс того, що в разі чогось діти зателефонують на гарячу лінію, значно більший, — каже психотерапевтка. — Та якщо дитина недовірливо ставиться до дорослих у принципі, бо в неї є приклад мами-тата, які її щирі розмови зводять до осуду і сварок, то велика ймовірність, що вона не зателефонує».

Якщо батьки старались, а контакт усе ж не встановили, Дарія Харченко рекомендує підключати лідерів думок. Показувати, приміром, відео популярних серед підлітків блогерів, які займаються просвітницькою діяльністю. До своїх освітніх серіалів віднедавна й у Мінцифри почали залучати Настю Каменських, Анну Трінчер.

Якщо ж дитина стала жертвою сексуального кіберзлочину — теж не рубати з плеча, лякаючи походом до поліції. «У справі, коли йдеться про інтимні фото, — це не зовсім чесно по відношенню до особистих кордонів дитини. Треба пояснити, навіщо це треба (звернення в поліцію. — MS), що це може попередити подібні ситуації з однолітками і що правоохоронні органи не будуть скрізь про це розповідати», — радить психоаналітик.

Адже травма від сексуального насильства в інтернеті може бути дуже великою, застерігає психоаналітикиня. Тоді дитину ніяк не можна залишати сам на сам. Мінімальне, що можна зробити, — це звернутися до шкільного психолога, а за можливості — знайти фахівця, який проведе тривалу терапію. «Якщо дитина нікому не скаже, то переживатиме цю ситуацію все життя, — каже Дарія Харченко. — Як до чогось ганебного може змінитись ставлення до свого тіла, а на цьому фоні з’являться сексуальні відхилення в майбутньому, проблеми у спілкуванні з протилежною статтю, та й довірою взагалі».

Сьогодні для батьків є безкоштовні онлайн-курси про безпеку дітей в інтернеті, ціла когорта блогерів, проводяться вебінари, нещодавно з’явився чат-бот. Ситуація з молодими батьками 30+, за словами фахівчині, покращується, бо їхній підлітковий вік теж більш-менш припав на соцмережі, тож вони розуміють небезпеку.

Можливо, дітей та батьків врятує штучний інтелект? Той самий американський IT-стартап Bark, працівниця якого відчула на собі сексуальне насильство в інтернеті, у 2017 році запропонував додаток, який дозволяє батькам контролювати, що пишуть та надсилають їхні діти у 20 соцмережах. Він не пересилає переписку, проте якщо там з’являються підозрілі слова, негайно сповіщає про це батьків і навіть дає поради, як поговорити про це з дитиною. Усе з гарантією особистих даних, повагою до приватності, а також одним великим мінусом: якщо ви встановите собі Bark, дитина про це знатиме. А тому може запросто завести собі новий акаунт в Instagram. Зрештою, все знову повертається до питання довіри між дитиною та батьками.

14 інструментів батьківського контролю в онлайні: додатки, браузери, програми.

Аби зменшити кількість онлайн-загроз для дітей, батьки можуть поекспериментувати з технічними засобами. MediaSapiens зробив огляд найцікавіших із них.

MediaSapiens уже публікував поради психолога щодо того, як установити ефективні сімейні правила користування інтернетом. Спілкування й довіра в родині, очевидно, є найкращим способом захистити дитину від шкідливого контенту. Однак, окрім того, є ще й технічні засоби батьківського контролю - загальна назва додатків, програм і технологічних опцій, убудованих у браузери та операційні системи для обмеження контенту й часу користування інтернетом. Переважна більшість безплатна взагалі або протягом певного тестового періоду. Такі додатки існують окремо або в межах браузерів.

Контроль, убудований у браузери

Почнімо з браузера Google Chrome, який, зокрема, пропонує розширення Adult Blocker, – веб-фільтр, який обмежує доступ дітей і підлітків до певних сайтів. Плагін аналізує контент сайтів на наявність небажаних слів і словосполучень і відповідно блокує їх. Однак навіть якщо плагін вирішить заблокувати сайт після аналізу, а ваше рішення буде іншим, то можна додати ресурс у білий список. Водночас існують і чорні списки, які можна формувати вручну (це можуть бути, для прикладу, соцмережі, якщо ви хочете не допускати дитину до спілкування в них). Adult Blocker захищено паролем, і його значок можна приховати з панелі. Тож це дає змогу приховати від дитини сам факт установлення цього розширення й не дозволяє їй зайти в налаштування та вимкнути плагін.

Аналогічний плагін із тією самою назвою можна встановити і в Mozilla Firefox. Однак цей браузер пропонує й свої, специфічні рішення. Найкращими є два: Glubble for Families та ProCon Latte. Перший цілком безплатний, другий безплатний, але якщо він вам дуже сподобається і ви захочете фінансово допомогти авторові ідеї, то таку можливість відкрито та анонсовано.

Glubble for Families дає змогу штучно створити безпечний інтернет-світ, за межі якого випускати дитину ви поки що не хочете. Glubble дозволяє створити приватну сімейну сторінку, де можна контролювати й підтримувати діяльність ваших дітей в інтернеті. Glubble надає ігри, чат, безпечний серфінг і службу Family Photo Timeline для завантаження, зберігання та обміну фотографіями в інтернеті.

ProCon Latte за своєю дією протилежний: він відкриває весь інтернет, за винятком ваших чорних списків. На відміну від Adult Blocker, він не додає автоматично сайти в список, це треба робити вручну. Лише фільтрує сторінки, використовуючи список недоречних слів та замінює їх зірочками (***). І цей плагін також має захист-пароль, аби дитина не зняла його в налаштуваннях.

Для браузера Opera радять використовувати все той же Adult Blocker, хоча багато користувачів у своїх відгуках стверджують, що цей браузер найгірше працює в аспекті батьківського контролю й пропускає немало проблемних ресурсів.

Програми для інтернет-контролю

Окремо від браузерів існують й інші програми для батьківського контролю.

ChildWebGuardianPro – безкоштовний інтернет-фільтр, який має багато функцій, ідеться про фільтрування змісту, блокування порно, заборону сайтів і загалом доступ до інтернету за графіком, журнал відвідин сайтів, чорні та білі списки. Програма продуктивна в контролі часу. Вона автоматично підраховує час, проведений за комп’ютером, і вимикає його по завершенні ліміту. Розклад можна сформувати самим, наприклад, «можна лише після 16-ї», «можна не більше як 15 годин на тиждень», «можна не більше як годину за раз, із перервою на дві години», «можна у вихідні з 11-ї до 20-ї, але не більше як п’ять годин на день». Якщо дітей кілька, то для кожного є змога робити профіль зі своїми обмеженнями.

Teentor - вітчизняний програмний продукт.  Пропонує функції контролю за часом, який проводить дитина за комп’ютером, віддалений контроль за її діяльністю (зокрема, скриншоти екрана та перелік ресурсів, які відвідувала дитина), перехоплення листування. Програма платна, від 39 до 119 грн на місяць. Ціна залежить від кількості користувачів, за якими треба стежити, і частоти звітування за діяльністю користувача.

 KidsControl 1.6 дає змогу обмежити доступ до певних ресурсів за категоріями: сайти з дорослим умістом, онлайн-ігри, форуми тощо. Є опція встановлення контролю на доступ до мережі по днях та годинах. Окрім цього, програма щодня звітує про відвідані сайти, контролює час перебування на конкретному ресурсі, контролює також обсяг трафіка. Є змога зробити кілька профілів на гаджеті та встановити контроль за кількома членами родини (наприклад, різновікові діти. Є безплатна тестова версія й платна ліцензована.

TimeBoss – програма з акцентом на контроль часу, проведеним за комп’ютером, хоча є опція обмеження доступу до певних папок та файлів на комп’ютері. Та регулювання перебування перед екраном – основна функція. Дає змогу обмежувати час відвідування конкретного ресурсу, наприклад соцмережі ВКонтакті. Доступна в безкоштовній тестовій і платній ліцензованій версії. Одна ліцензія дає змогу контролювати три комп’ютери. Зручна тим, що є можливість її встановити так, аби дитина й не підозрювала про факт існування цієї програми, вона є доступною до редагування лише «Босу»-адміну.

КіберМама допомагає створити графік роботи дитини за комп’ютером та в мережі, включно з обмеженнями щодо доступу до певних ресурсів. Є пробна безкоштовна версія, платну купити поки що неможливо, оскільки першу версію вже не продають, а друга ще в процесі тестування.

Контроль, убудований в операційну систему

У Windows 10 у налаштуваннях системи батьки можуть створювати обліковий запис дитини та керувати ним із будь-якого пристрою просто в інтернеті (забороняти певні сайти, ігри, програми), можуть дивитися історію веб-перегляду дитини, установлювати таймер роботи за комп’ютером (у певних межах уранці та ввечері або загальний ліміт на добу). «У разі потреби дитина може попросити в батьків додатковий час, надіславши автоматичний запит на електронну пошту, - пояснює Іван Іванов, керівник Центру нової освіти, учитель-експерт Microsoft. -  Батьки продовжують час або відхиляють запит просто з електронного листа. Якщо дитині дозволяють скачувати платні програми або ігри з магазину Windows, то можна закинути на рахунок дитини певні кошти й бути спокійним, що більше за цю суму вона не витратить. До речі, програми та ігри, які не відповідають вікові дитини, у магазині не відображатимуться. Усе це аналогічно працює й на смартфонах із Windows 10 Mobile. До того ж можна буде відстежувати місцеперебування дитини».

Однак Іван Іванов наголошує на тому, що, хоча можливостей багато, використовувати їх насильно не варто: краще знайти спільну мову й разом із дитиною узгодити необхідність тих чи інших обмежень. Адже сучасні діти неймовірно прогресивні та за бажання можуть або обійти батьківський контроль, або скористатись іншим гаджетом, де ці функції не ввімкнено.

Безпечні пошуковики

Компанія Google нещодавно запустила пошуковик для дітей Kiddle. У цій пошуковій системі відфільтровано пошукову видачу за умовчанням. Це означає, що під час пошуку діти отримуватимуть посилання тільки на ті сайти, які дібрали редактори пошукової системи. На них гарантовано не буде контенту, неприпустимого для дітей. А якщо дитина введе непристойне слово в пошуковому запиті, пошуковик одразу видасть помилку.

Іще одна пошукова система, створена для дітей, – проект Safe Search Kids. Він використовує алгоритми Google для пошуку та обмежує видачу посилань на сайти, неприпустимих для дітей. Суть дії дуже проста: на базі функції безпечного пошуку в Google розробники зробили ще безпечнішим пошук, видаливши ще низку слів та фраз із переліку дозволених. Автори системи анонсують, що вона є оптимальним рішенням для використання на шкільних комп’ютерах.

Іще один спосіб батьківського контролю – використання спеціальних браузерів для дітей, зокрема для смартфонів і планшетів. Для Android-пристроїв можна скористатися «Дитячим браузером», для Apple-гаджетів – браузером Safe Browser for Education with Parental Controls and Porn Blocking.

Результати дослідження

Американський Інститут сімейної безпеки в інтернеті (FOSI) здійснив дослідження стосовно необхідності батьківського контролю над поведінкою дитини в інтернеті. Результати свідчать: 78% батьків уважає, що інформація з мережі корисна для їхньої дитини, позитивно впливає на її майбутнє, кар'єру та життєві навички. Але водночас вони стурбовані потенційною загрозою від мережі особистій безпеці й недоторканності приватного життя їхньої дитини.

Цікаво, що тільки 36% батьків заявили про те, що їхні засоби батьківського контролю полягають у встановленні побутових правил використання комп’ютера чи іншого пристрою для доступу в інтернет або що все базується на довірі до дитини. Ще 37% батьків зазначили, що використовують відмінні від батьківського контролю обмеження, наприклад, товаришують зі своїми дітьми в соцмережах, вимикають у додатках функцію купівлі послуг чи товарів. Окрім того, 87% батьків сказали, що правила використання інтернету їхньою дитиною вони контролюють достатньо жорстко через установлення обмежень на ноутбуці чи смартфоні: які сайти можуть відвідувати діти (79%), які акаунти можуть мати (77%) і що вони можуть розміщувати в інтернеті (75%).

Дослідження не виявило чіткої тенденції в батьківській думці: позиції розділилися в багатьох аспектах. 26% батьків стверджують, що користь від соціальних медіа переважає шкоду, тоді як 47% певні, що шкода перевищує вигоду; 27% батьків вважають, що шкідливість інтернету й користь приблизно однакові.

У середньому, як довело дослідження, американські батьки купують смартфон дитині у 10-12 років, а орієнтовно у 12 років дозволяють їй реєструватися в соцмережах.

Дослідження довело ще й те, що батьківський контроль над інтернет-поведінкою дитини може стати покаранням або мотивуванням до чемної поведінки. Троє із чотирьох батьків (75%) забрали в дитини інтернет чи обмежили до нього доступ або до соцмереж як покарання за неналежну для онлайн та офлайн поведінку або дозволяли за гарну поведінку більше часу провести в мережі чи щось придбати онлайн.

Цікавим є такий нюанс: іноді батьківський контроль є незайвим не через турботу про дитину, а з огляду на бажання батьків приховати щось про себе, що може стати відомим дитині унаслідок вільного пошуку даних про батьків у мережі. Серед батьків, які мають обліковий запис у соцмережах, кожен п'ятий (19%) визнає, що розміщував у мережі щось таке про свою дитину, через що йому може бути ніяково в майбутньому, коли вона побачить це в мережі. А 10% батьків визнають, що їхня дитина таки просила їх видалити фото чи відео, яке розмістили вони в інтернеті раніше.

Рекомендації для батьків п`ятикласників

У п’ятому класі починається новий період у житті дитини. Вона дорослішає, переходить навчатися до середньої школи. Вимоги до навчання змінюються, з'являються нові шкільні предмети.

  П’ятий клас – це не тільки новий етап у навчання, це і новий етап у розвитку особистості

• Надихайте дитину на розповідь про шкільні справи. Не обмежуйте свій інтерес звичайним питанням на зразок: «Як минув твій день у школі?» Щотижня обирайте час, вільний від домашніх справ, і уважно розмовляйте з дитиною про школу. Запам’ятовуйте імена, події, деталі, про які дитина повідомляє вам, використовуйте їх надалі для того, щоб починати бесіди про школу.
• Регулярно розмовляйте з учителями вашої дитини про її успішність, поводження та взаємини з іншими дітьми. Навіть якщо немає особливих приводів, для занепокоєння, консультуйтеся з учителем не рідше, ніж раз на місяць.
• Знайте програму й особливості школи, де вчиться ваша дитина. Відвідуйте всі заходи й зустрічі, організовані батьківським комітетом і педагогічним колективом. Використовуйте будь-які можливості дізнатися, як ваша дитина навчається і як її навчають.
• Допомагайте дитині виконувати домашні завдання,але не робіть їх самі. Установіть спеціальний час для виконання домашнього завдання і стежте за виконанням цих настанов, що допоможе вам сформувати позитивне ставлення до навчання.
• Допоможіть дитині відчути інтерес до того, що викладають у школі. З’ясуйте, що взагалі цікавить вашу дитину, а потім установіть зв'язок між її інтересами й предметами, що вивчають у школі.
• Особливі зусилля докладайте для того, щоб підтримувати спокійну й стабільну атмосферу вдома, коли в шкільному житті дитини відбуваються зміни.
• За будь–якої можливості намагайтеся уникнути значних змін або порушень у домашній атмосфері протягом першого півріччя. Спокій домашнього життя дитини допомагає їй ефективніше розв’язувати проблеми в школі.
• Забезпечте своїм дітям вдале поєднання відпочинку, фізичної праці та роботи над уроками.
• Програми включають більше теоретичного матеріалу. Тому слід привчати дітей міцно заучувати окремі правила з математики, української мови, історії тощо.
• Уважно стежте за рівнем виразного читання ваших дітей. Хай вдома виразно читають усі тексти, що задані з різних предметів.
• Стежте за порадами вчителів, записаними у щоденниках і робочих зошитах.
• Дбайте про те, щоб дитина навчалась бути охайною в усьому, включаючи бережне ставлення до підручників.
• Ніколи не поспішайте з висновками ні про дитину, ні про вчителя - прийдіть у школу, поспілкуйтеся з учителем.
• Намагайтесь придбати для сімейної бібліотеки різноманітні словники та довідкову літературу.
• Пам'ятайте, що клас, де навчається ваша дитина, - ціле трьох колективів: дітей, батьків, учителів. Чим дружніші, цілеспрямованіші будуть ці колективи, у тим кращій атмосфері буде формуватись ваш хлопчик чи дівчинка. Це залежить від кожного й від вас теж.
• Не забувайте: дитину не слід карати за невміння, а терпеливо вчити, підказувати, радити, допомагати, підтримувати.

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ З УСПІШНОЇ АДАПТАЦІЇ П’ЯТИКЛАСНИКІВ ДО НОВИХ УМОВ НАВЧАННЯ

 Будь - які перехідні періоди життя і діяльності дітей висувають специфічні проблеми, що пов’язані зі зміною в організації навчальної діяльності у середніх класах. Умови, які змінилися, пред’являють більш високі вимоги до інтелектуального і особистісного розвитку, до ступеня сформованості у дітей певних учбових знань, дій, навичок. Процес звикання до шкільних вимог і порядків, нового для п’ятикласників оточення, нових умов життя розуміється як адаптація. Адже дитина в школі адаптується не тільки до своєї соціальної ролі, але перш за все до особливостей засвоєння знань у нових умовах.

 1. Якщо Вас щось турбує в поведінці дитини, якомога швидше зустріньтеся і обговоріть це із класним керівником, шкільним психологом.

 2. Якщо в родині відбулися події, що вплинули на психологічний стан дитини, повідомте про це класного керівника. Саме зміни в сімейному житті часто пояснюють раптові зміни в поведінці дітей.

 3. Цікавтеся шкільними справами, обговорюйте складні ситуації, разом шукайте вихід із конфліктів.

 4. Допоможіть дитині вивчити імена нових учителів, запропонуйте описати їх, виділити якісь особливі риси.

 5. Порадьте дитині в складних ситуаціях звертатися за порадою до класного керівника, шкільного психолога.

6. Не слід відразу ослабляти контроль за навчальною діяльністю, якщо в період навчання в початковій школі вона звикла до контролю з вашого боку. Привчайте дитину до самостійності поступово: вона має сама збирати портфель, телефонувати однокласникам і питати про уроки тощо.

 7. Основними помічниками у складних ситуаціях є терпіння, увага, розуміння.

 8. Не обмежуйте свій інтерес звичайним питанням типу: «Як пройшов твій день у школі?». Кожного тижня вибирайте час, вільний від домашніх справ, і уважно розмовляйте з дитиною про школу. Запам'ятовуйте окремі імена, події та деталі, про які дитина вам повідомляє, використовуйте їх надалі для того, щоб починати подібні розмови про школу.

 Не пов'язуйте оцінки за успішність дитини зі своєю системою покарань і заохочень.

9. Головне новоутворення підліткового вікового періоду – відкриття своєї індивідуальності, свого «Я». Підвищується інтерес до свого тіла, зовнішності.

 10. Зростає дух незалежності, який впливає на стосунки підлітка в родині, школі.

11. Ваша дитина має оцінювати свою гарну успішність як нагороду, а неуспішність - як покарання. Якщо у дитини навчання йде добре, проявляйте частіше свою радість. Висловлюйте заклопотаність, якщо у дитини не все добре в школі. Постарайтеся наскільки можливо, не встановлювати покарань і заохочень вони можуть привести до емоційних проблем.

12. Допомагайте дитині виконувати домашні завдання, але не робіть їх самі. Продемонструйте інтерес до цих завдань. Якщо дитина звертається до вас з питаннями, пов'язаними з домашніми завданнями, допоможіть їй знайти відповіді самостійно, а не підказуйте їх. Допоможіть дитині відчути інтерес до того, що викладають у школі.

13. З'ясуйте, що взагалі цікавить вашу дитину, а потім встановіть зв'язок між його інтересами і предметами, що вивчаються в школі. Наприклад, любов дитини до фільмів можна перетворити на прагнення читати книги, подарувавши книгу, по якій поставлений фільм. Шукайте будь-які можливості, щоб дитина могла застосувати свої знання, отримані в школі, в домашній діяльності. Наприклад, доручіть їй розрахувати необхідну кількість продуктів для приготування їжі або необхідну кількість фарби, щоб пофарбувати певну поверхню.

14. Особливі зусилля прикладайте для того, щоб підтримати спокійну та стабільну атмосферу в домі, коли в житті дитини відбуваються зміни. Намагайтеся уникнути великих змін чи порушень в домашній атмосфері. Спокій домашнього життя допоможе дитині більш ефективно вирішувати проблеми в школі.

 15. У дітей настає криза, пов’язана з бажанням здобути самостійність, звільнитися від батьківської опіки, з’являється страх перед невідомим дорослим життям.

 16. Бажання звільнитися від зовнішнього контролю поєднується зі зростанням самоконтролю й початком свідомого самовиховання.

 17. Внутрішній світ дитини ще нестабільний, тому батькам не слід залишати своїх дітей без нагляду. Підліток дуже вразливий і легко піддається впливам як позитивним, так і негативним.

 18. Розширюється коло спілкування, з’являються нові авторитети.

 19. Недоліки й суперечності в поведінці близьких і старших сприймаються гостро й хворобливо.

20. У батьках підлітки хочуть бачити друзів і порадників, а не диктаторів.

ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ

Що ускладнює адаптацію дитини до нових умов навчання?

 1. Протиріччя та неузгодженість вимог різних педагогів. До школяра вперше ставлять багато вимог. І він повинен навчитися враховувати ці вимоги, співвідносити їх одне з одним, долаючи пов’язані із цим труднощі, тому що ці вміння необхідні у дорослому житті.

 2. На п’ятикласника обрушується потік інформації, насичений термінами, незрозумілими словами. Вихід простий; поясніть дитині, що неповне, неточне розуміння слів нерідко лежить в основі нерозуміння шкільного матеріалу і в зв’язку з цим необхідно звертатися до довідників, словників.

3. У п’ятому класі багато дітей відчувають самотність, тому що улюбленої першої вчительки немає поруч, а класному керівникові часто не вистачає часу приділяти їм увагу в тій же мірі. А інші «шаленіють» від свободи та носяться по всій школі, задираючись навіть до старшокласників. Дорослим у цій ситуації важливо зрозуміти, що все це - природні переживання, які необхідні для розвитку школяра, бо вони допомагають йому стати дорослим. Якщо відчуваєте, що адаптація затягується, зверніться до шкільного психолога. Ми маємо стати більш уважними, доброзичливими, таким чином допомагаючи школяру освоїти цю позицію.

ПРОБЛЕМИ У НАВЧАННІ П’ЯТИКЛАСНИКІВ

П’ятикласники пристрасно бажають добре вчитися, щоб радувати оточуючих. Але, зіткнувшись з першими труднощами, часто розчаровуються.

  Декілька слів про навчальні проблеми п’ятикласників:

 1) Слабка навчальна підготовка у початкових класах.

 2) Несформованість вміння аналізувати та синтезувати (нерозвинені розумові дії та операції), поганий мовленнєвий розвиток, слабкі увага та пам’ять.

 3) Нерозвинута воля - небажання, «неможливість», за словами учнів, примусити себе постійно займатися навчанням. Таких дітей не приваблює мета, тому що для п’ятикласників характерне переважно емоційне ставлення до своєї діяльності.

Дуже часто у п’ятикласників можуть виникнути проблеми у навчанні. Батьки не повинні це сприймати занадто трагічно, але з’ясувати причини цього потрібно.

Першопричина – це нові вчителі, нові предмети. У початкових класах у дітей була одна вчителька, яка добре знала кожну дитину, її здібності, слабкі та сильні місця. І діти за чотири роки пристосувалися до її вимог. У п’ятому класі кожний предмет викладає окремий вчитель. Вимоги до навчання різні. І дитині часом важко зорієнтуватися у цих вимогах. У цей період може охолонути цікавість до навчання, можуть виникнути скарги на те, що багато задають, нецікаво

Батьки повинні допомогти дитині в адаптаційний період (зазвичай це перша чверть навчального року), пояснити, що не все у навчанні цікаво. Навчання – це гарний спосіб виховувати свою силу волі, тому дайте дитині змогу розвиватися, не виконуйте за неї домашні завдання. Радійте разом з дитиною, сумуйте разом з нею, але ніколи не карайте за погані оцінки. Це може викликати тільки негативне ставлення до шкільних предметів.

Допомагаючи дитині, підтримуйте зв'язок з учителями, щоб ваші вимоги і вимоги вчителів до навчання були однакові.

Пам’ятайте, що у п’ятому класі у вашої дитини формується ставлення до навчання на весь подальший час: як учень провчиться у п’ятому класі, так він і буде ставитися до навчання в старших класах.

Ви повинні знати:

• З ким приятелює ваша дитина.
•  Де проводить вільний час.
•  Чи не пропускає занять в школі.
•  В якому вигляді або стані повертається додому.

Ви зобов’язанні помітити і відреагувати, коли:

•  В домі з’явилися чужі речі (з’ясуйте, чиї вони).
•  В домі чути запах паленої трави або синтетичних речовин (це може свідчити про куріння сигарет із наркотичними речовинами)
•  В домі з’явилися голки для ін’єкцій, часточки рослин, чимось вимащені бинти, закопчений посуд (це може свідчити про вживання наркотичних речовин).
•  В домі з’явилися ліки, які діють на нервову систему і психіку (з’ясуйте, хто і з якою метою їх використовує).
•  В домі надто часто чути запах засобів побутової хімії – розчинників, ацетону тощо (це може свідчити про захоплення дітей речовинами, які викликають стан одурманювання).
•  Відбулася швидка зміна зовнішнього вигляду та поведінки дітей: порушилась координація рухів, підвищилась збудженість або в’ялість, з’явилися сліди від уколів на венах, розширення зіниць тощо (це може свідчити про вживання дитиною наркотичних речовин).
• Не дозволяйте дітям та підліткам:
•  Йти з дому на довгий час.
•  Ночувати у малознайомих для вас осіб.
•  Залишатися надовго вдома без нагляду дорослих родичів на тривалий час вашої відпустки.
•  Знаходитися вночі і пізно ввечері на вулиці, де вони можуть стати жертвою насильницьких дій дорослих.
•  Носити чужий одяг.
•  Зберігати чужі речі.

ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ

 1. Допомагайте школяру у навчанні, домагайтеся, щоб він досконально зрозумів навіть найдрібніші деталі виконання важкого завдання. Хай навіть дитина виконає одне-два подібних завдання і детально пояснить, що та як вона робить.

 2. Розвивайте увагу, мислення та пам’ять дитини, грайте з нею в ігри на розвиток спостережливості (у розвідників, мисливців, індійців на полюванні тощо), вирішуйте посильні головоломки, розв’язуйте кросворди, шаради. Робіть усе це якомога частіше.

 3. Розвивайте волю дитини, привчайте її до режиму дня, емоційно забарвлюйте її навчальну діяльність, але не перестарайтеся, інакше може виникнути так зване «емоційне стомлення»: дитина може стати капризною, роздратованою, плаксивою. Використовуйте гумор, але не сарказм

 та насмішки! Терпіть дитячі жарти, якими б безглуздими вони не були, використовуйте гумор з метою розрядки та привернення дитини на свій бік.

 4. Дуже важливо у навчальних та у всіх інших заняттях допомогти школяреві виробити об’єктивні критерії власної успішності та неуспішності; з допомогою дорослих слід розвинути у нього прагнення вдосконалювати свої здібності. Почніть з вироблення звички добре виконувати домашні завдання.

Шановні батьки!

 Пам’ятайте:

1. Тільки разом зі школою можна досягти бажаних результатів у вихованні та навчанні дітей. Вчитель – ваш перший союзник і друг вашої сім’ї. Радьтеся з ним, підтримуйте його авторитет. Зауваження про роботу вчителя і вихователя висловлюйте в школі, на зборах. Недоречно це робити у присутності дітей.
2. Обов’язково відвідуйте всі заняття та збори для батьків. Якщо не можете прийти на батьківські збори, повідомте про це педагогів особисто або запискою через дитину.
3. Пам’ятайте, що цей період розвитку є для вашої дитини найбільш сприятливим для оволодіння самостійними формами роботи, розвитку інтелектуальної, пізнавальної активності, навчальних інтересів, волі.
4. Цікавтесь навчальними успіхами дітей (запитуйте: «Що нового ти сьогодні дізнався?» замість традиційного: «Яку ти сьогодні отримав оцінку?»). Радійте успіхам, не дратуйтесь через кожну невдачу. Вчіть дітей долати труднощі.
5. Надавайте розумну допомогу у виконанні домашніх завдань. Збуджуйте інтерес до навчання. Перевіряючи домашнє завдання, націлюйте дитину на те, щоб вона розвивала вміння доводити правильність виконання завдання, наводити свої приклади. Частіше питайте: «Чому?», «Доведи!», «А чи можна по-іншому?». Навчайте бачити головне і другорядне та зосереджуватись на головному.
6. Прищеплюйте хорошу звичку готуватись систематично, без нагадувань сідати до роботи, виконувати її уважно.
7. Звертайте увагу на повторення.
8. Пам’ятайте, що на емоційне самопочуття дитини починає все більше впливати те, як складуться її стосунки з товаришами, а не тільки успіхи у навчанні і стосунки з учителями.
9. Вчіть дитину бути хорошим товаришем: хотіти і вміти надавати допомогу, виручати з біди, доброзичливо ставитись до помилок інших і з готовністю прислухатися до зауважень на свою адресу.
10. Сприяйте тому, щоб ваша дитина брала участь у всіх заходах, які проводяться у класі та школі.
11. Намагайтесь вислуховувати розповіді дитини (про себе, товаришів, школу) до кінця. Ділитися своїми переживаннями – природна потреба дітей.
12. Цей період загострення критичного ставлення до себе актуалізує потребу в загальній позитивній оцінці особистості іншими людьми, перш за все дорослими. Тому ніколи не давайте оцінку дитині, а лише її вчинку. Не говоріть: «Ти ледар, брехун…» Мудрі батьки кажуть: «Ти мене дуже засмутив сьогодні. Я цього не чекав». Замість «не бреши», скажіть «говори правду». А ще краще усміхніться: «Здається, хтось говорить неправду».
13. Виховуйте самоконтроль, самоаналіз, самооцінку.
14. Особливу увагу звертайте на досягнення, здобуті наполегливою працею.
15. Підтримуйте впевненість у власних силах, бажання працювати. Акцентуйте увагу на перемогах (навіть маленьких), щоб дитина їх помічала.
16. Розвиваючи здібності дитини, не забувайте про головне: здібності – не самоціль. Піклуючись про розвиток здібностей, не забувайте про найважливішу з них – здатність за будь-яких обставин залишатися людиною, особистістю.

Шановні батьки!

     Пам'ятайте, що літні канікули для дітей - це можливість набратися свіжих сил, оздоровитися, закріпити набуті знання і використовувати їх у домашніх умовах. Звертаємо увагу на організацію відпочинку Вашої дитини під час канікул. Приділяйте, будь ласка, більше уваги своїй дитині. Залучайте до виконання домашніх обов'язків. Тримайте під контролем проведення дозвілля сина (доньки) за межами дому у вечірній час.

   Ми також закликаємо Вас завжди пам`ятати елементарні правила безпеки, щоб літній відпочинок не був зіпсований:

Пам'ятка безпечної поведінки під час літніх канікул.

1. Гуляти й грати можна в місцях, які призначені для цього.

2. Небезпечними для ігор можуть бути сходи, підвали, горища, будівельні майданчики, ліфти, покинуті будівлі.

3. Під час ігор у небезпечних місцях можна одержати травми й каліцтва різного ступеня тяжкості.

4. Під час ігор не варто демонструвати свою хоробрість одноліткам, стрибаючи з великої висоти, пірнаючи з крутих схилів на велику глибину, здираючись якнайвище на дерева.

5. Під час літнього відпочинку слід поводитися так, щоб не мати дорікань із боку дорослих.

6. Під час канікул слід, як і раніше, дотримуватися правил техніки пожежної безпеки.

7. Не можна брати в руки незнайомі предмети, кидати їх у вогонь, грати ними. Найкраще повідомити про місце їхнього знаходження дорослим.

8. Під час відпочинку на узбережжі слід обов'язково дотримуватися правил поведінки на воді й поблизу неї.

9. Одяг та взуття для відпочинку слід вибирати згідно із сезоном.

10. Після контакту зі свійськими тваринами слід добре вимити руки з милом.

Правила безпеки на воді.

 Варто пам'ятати, що основними умовами безпеки є:

• правильний вибір і обладнання місць купання;

• суворе дотримання правил поведінки під час купання і катання на плавзасобах на воді.

ПІД ЧАС КУПАННЯ ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ:

• залазити на попереджувальні знаки, буї, бакени;

• стрибати у воду з човнів, катерів, споруд, не призначених для цього;

• пірнати з містків, дамб, причалів, дерев, високих берегів;

• використовувати для плавання такі небезпечні засоби, як дошки,колоди, камери від автомобільних шин та інше знаряддя, не передбачене для плавання;

• плавати на плавзасобах у місцях, відведених для купання;

• вживати спиртні напої;

• забруднювати воду і берег, прати білизну й одяг у місцях, відведених для купання;

• підпливати близько до плавзасобів, які йдуть неподалік від місць купання;

• допускати у воді грубі ігри, які пов'язані з обмеженням руху рук і ніг у воді;

• подавати помилкові сигнали небезпеки, заходити глибше, ніж по пояс людям, які не вміють плавати.

Надання невідкладної медичної допомоги постраждалим на воді:

• покладіть постраждалого на спину, на тверду поверхню;

• однією рукою відкрийте йому рота, пальцями іншої руки,

завернутими у салфетку або носову хустинку, видаліть з порожнини рота пісок, мул та інше;

• рукою, підкладеною під потилицю, максимально розігніть хребет в шийному відділі, за підборіддя висуньте вперед нижню щелепу, утримуючи її в такому положенні однією рукою, другою стисніть крила носу;

• наберіть повітря у свої легені, щільно охопіть відкритий рот пацієнта та зробіть пробне вдування повітря в його легені, водночас "краєм ока" контролюйте підіймання грудної клітки. Якщо щелепи постраждалого щільно стиснуті або є пошкодження щелепи, язика, губ, проведіть штучну вентиляцію не методом "рот в рот", а "рот в ніс", затискаючи при цьому не ніс, а рот. Кількість вдувань - 16-20 за хвилину;

• для зовнішнього масажу серця розташуйтесь збоку від хворого; основу долоні однієї кисті руки покладіть на передньо-нижню поверхню грудини, основу другої долоні в поперек першої, розігніть руки в ліктьових суглобах. Робіть ритмічні поштовхи всією масою тулуба, зміщуючи грудину в напрямку до хребта з частотою 80-100 рухів за хвилину;

• у випадку, коли рятувальник один, співвідношення кількості вдувань до натискувань на грудину 1:5, якщо рятувальників двоє - 2:15;

• через кожні 2 хвилини серцево-легеневу реанімацію необхідно на декілька секунд припинити для перевірки, чи не з'явився пульс на сонних артеріях. Масаж серця та штучну вентиляцію легень необхідно проводити до відновлення дихання, пульсу, звуження зіниць, покращення кольору шкіри.

Правила поведінки біля водоймищ

1. Не загоряй надто довго — перегрієшся і отримаєш сонячний удар.

2. Не купайся і не пірнай у воду після тривалого перебування на сонці, тобі може стати погано. Купатися краще вранці або ввечері, коли тепло, але не можна перегрітися.

3. Ніколи не пірнай у незнайомих місцях! Тут може виявитися неглибоко, а інколи на дні лежать гнилі колоди, гостре каміння,скло, об яке можна поранитися, та густі водорості, у яких легко заплутатися.

4. Не грай у тих місцях, звідки легко впасти у воду.

5. Не влаштовуй у воді ігор, пов'язаних із захватами.

6. Не вирушай у плавання на самодільних плотах.

7. Не ходи купатися на водоймища без супроводу дорослих.

8. Не запливай на глибоке на надувних матрацах та кругах.

«Бережи свої очі!»

1. Не торкайся очей брудними руками, рукавами одягу тощо. Якщо в око потрапила порошинка, його треба промити кип'яченою водою, а коли це неможливо — видалити її чистим носовичком.

2. Дотримуйся правил безпеки під час роботи у майстерні або виконуючи хатню роботу.

3. Не нахиляйся низько над каструлею з окропом або сковорідкою, на якій шкварчить масло.

4. Будь дуже обережним із пральним порошком, розчинами для миття посуду та іншими хімічними речовинами. Перед застосуванням зверни увагу, на їхню упаковку — на ній має бути написано, як поводитись, якщо така речовина потрапила в очі.

5. Обережно поводься із гострими предметами під час гри! Розмахуючи палицею перед обличчям товариша, ти можеш випадково поранити йому око.

6. Будь уважним під час прогулянок та забав. У лісі чи в саду око може поранити гостра гілка.

7. Якщо ти сильно пошкодив око, негайно звернися до лікаря!

Користування громадським транспортом

1.Посадка в громадський транспорт здійснюється лише з посадочної площадки, або узбіччя тротуару.

2. До транспорту слід підходити після повної його зупинки.

3. Посадка на громадський транспорт відбувається дисципліновано, в порядку черги.

4. Зайшовши в салон, необхідно пройти вперед, не створюючи натовп біля дверей.

5. Забороняється висовуватись з вікон.

6. Не можна ходити по салону під час руху автотранспорту – це небезпечно.

7. Під час руху не можна відволікати водія розмовами і заважати водієві керувати транспортним засобом.

8. Не можна відчиняти двері, не дочекавшись зупинки.

9. Не можна перешкоджати зачиненню дверей.

10. На зупинках виходять у сторону тротуару чи узбіччя.

11. Заборонено їздити на підніжках транспорту або чіплятись за борти машин.

12. Дітей слід перевозити лише в сидячому положенні.

14. Малюків під час руху транспорту необхідно тримати на руках, або у спеціальних кріслах.

15. Проїзд дітей в кузові транспортного автомобіля дозволяється лише тоді, коли кузов обладнаний сидіннями, а заднє сидіння має спинку. У кузові повинно знаходитись не менше двох дорослих. Висадка і посадка здійснюється через правий або задній борт.

16. На мотоциклах дітей перевозять у колясках, з надітим шоломом.

Посадка і висадка здійснюється лише на праву сторону.

Безпека на дорогах

      Пішоходи повинні ходити тротуарами або пішохідними доріжками, а за їх відсутності - велосипедними доріжками або в один ряд по узбіччю дороги, назустріч руху транспортних засобів. При цьому необхідно бути особливо обережним та не створювати перешкод іншим учасникам руху.

      На дорогах, які мають розділову смугу, а також на дорогах поза населеними пунктами, можна рухатися по зовнішньому краю проїжджої частини назустріч руху транспортних засобів.

      Переходити проїжджу частину пішоходам дозволяється тільки підземними пішохідними переходами та в місцях, позначених спеціальною дорожньою розміткою або дорожніми знаками «Пішохідний перехід». Переходячи проїжджу частину, пішоходи не повинні затримуватися та зупинятися на ній. Не рекомендується дорогу перебігати, йти потрібно спокійним кроком.

      Відповідно Правил дорожнього руху пішохід має перевагу перед транспортними засобами при переході проїжджої частини визначеними пішохідними переходами, що не регулюються, а також тими переходами, що регулюються, за наявності відповідного сигналу світлофора або регулювальника.

 ^ Обережно! Діти на дорозі! (рекомендації фахівців МНС України керівникам загальноосвітніх та дошкільних навчальних закладів з питань забезпечення безпеки дітей). У ХХІ столітті важко уявити своє повсякденне життя без автомобілів, які набагато полегшують наше буття, але тим самим несуть із собою величезну небезпеку для життя дорослих і особливо дітей. Кожен день вулицями свого міста ти та твої однолітки йдуть до школи чи на прогулянку. Одначе вулиця великого міста – не найліпше місце навіть для дорослої людини. Тим більше вона не пристосована для дитини.

        Щодня дорогою додому зі школи чи навпаки дитина наражається на ризик потрапити в екстремальну ситуацію. Найчастіше через неуважність або незнання Правил дорожнього руху діти гинуть на вулицях в дорожньо-транспортних пригодах, а травми ДТП – найтяжчі. Тому, щоб попередити дорожньо-транспортні пригоди, небезпеку для здоров’я, життя, треба знати ці Правила і застосовувати їх:

• не вибігати на проїзну частину з тротуару, можна лише спокійно зійти, попередньо оцінивши ситуацію;

• ходити лише тротуарами, дотримуючись правої сторони, а якщо вони відсутні — по узбіччю, обов'язково повернувшись обличчям до транспорту, що рухається, — тоді не тільки водій бачитиме пішохода, а й пішохід — водія;

• не переходити дорогу на червоне світло незалежно від наявності на ній автомобілів;

• переходити дорогу можна лише у дозволених місцях – «зебра», підземних та надземний переходи;

• зібравшись переходити вулицю, спочатку подивитися ліворуч, а,дійшовши до середини, — праворуч;

• пам'ятайте, що причиною ДТП може стати не тільки наїзд автомобіля або мотоцикла, але й велосипеда. Нерідко саме велосипедисти є джерелом напруженості на вулицях, у дворах;

• чітко визначте для себе межі території для прогулянок, вулиці переходьте тільки в групі з іншими пішоходами;

• у разі дорожньо-транспортної пригоди надавати можливу допомогу потерпілим і повідомити про пригоду міліцію.

       На жаль, не всі добре знають ці Правила й іноді нехтують ними. А тому щорічно на наших дорогах гинуть сотні дітей і дорослих. Трапляються дорожньо-транспортні пригоди дуже часто у таких випадках, коли нібито нічого не загрожувало. Порушник Правил дорожнього руху не тільки наражає на небезпеку себе, а й ставить під загрозу життя інших людей. Близько 70% вуличних травм, як свідчить статистика, відбуваються зі школярами на шляху зі школи додому, бо дорогу після занять дітлахи вважають початком відпочинку. Щоб такий відпочинок не перетворювався на трагедію, мав певні межі, необхідно зустрічати та супроводжувати дитину, або суворо обмежувати час та маршрут додому: нікуди не звертати, не бавитись, не заходити.

      Підготовка до «професії пішохід» починається в дитячому садочку, продовжується в школі, а потім все життя кожного дня надає нові уроки. Тому надзвичайно важливо, щоб отримані дітьми знання правил безпечної поведінки на дорозі закріпили ще й батьки. Водночас закликаємо вихователів ще раз повторити з дітьми правила безпечної поведінки на вулицях та дорогах. Особливо це стосується учнів молодших класів. Розробіть на уроках безпечний маршрут руху дитини додому зі школи. Наголосіть дітям про необхідність неухильного дотримання правил дорожнього руху, обов'язково перевірте засвоєні знання. I запам'ятайте, що найкращим взірцем поведінки на вулицях та автошляхах для дитини є безпосередньо приклад батьків. Лише спільними зусиллями можна вирішити таку гостру проблему сьогодення, як дитячий дорожньо-транспортний травматизм.

Отруєння грибами.

• ЗБИРАЙТЕ ЛИШЕ ТІ ГРИБИ, ЯКІ ДОБРЕ ЗНАЄТЕ;

• ВІДМОВТЕСЬ ВІД ЗБИРАННЯ ТА ВЖИВАННЯ ПЛАСТИНЧАТИХ ГРИБІВ  (СМЕРТЕЛЬНО НЕБЕЗПЕЧНА БЛІДА ПОГАНКА!СХОЖі НА ПЛАСТИНЧАТІ ГРИБИ - ПЕЧЕРИЦІ, СИРОЇЖКИ, ШАМПІНЬЙОНИ);

• НЕ ЗБИРАЙТЕ ГРИБИ ПОБЛИЗУ АВТОДОРІГ, СХОВИЩ ОТРУТОХІМІКАТІВ,  СМІТТЄЗВАЛИЩ, ПРОМИСЛОВИХ

• ПІДПРИЄМСТВ, ЗАЛІЗНИЦЬ, В МІСЬКИХ ПАРКАХ (ГРИБИ МАЮТЬ ВЛАСТИВІСТЬ НАКОПИЧУВАТИ З НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ТОКСИЧНІ РЕЧОВИНИ);

• НЕ КУПУЙТЕ ДИКОРОСЛИХ ГРИБІВ НА РИНКАХ (НЕВІДОМО ДЕ ІКОЛИ ВОНИ БУЛИ ЗІБРАНІ) ;

• НЕ МОЖНА ЇСТИ ГРИБИ ДІТЯМ (ДИТЯЧИЙ ОРГАНІЗМ БІЛЬШ ВРАЗЛИВИЙ ДО ГРИБНОЇ ОТРУТИ);

• НЕ КУШТУЙТЕ СИРИХ ГРИБІВ;

• НЕ ЗБИРАЙТЕ СТАРИХ, ПЕРЕСТИГЛИХ, ЧЕРВИВИХ ГРИБІВ;

• ПЕРЕД ПРИГОТУВАННЯМ ГРИБИ НЕОБХІДНО ПРОТЯГОМ 10-15 ХВ.;

• ПРОВАРИТИ В ПІДСОЛЕНІЙ ВОДІ ( ВІДВАР НЕОБХІДНО ВИЛИТИ ) ;

• В РАЗІ ПОЯВИ СИМПТОМІВ ОТРУЄННЯ ГРИБАМИ (БІЛЬ В ЖИВОТІ, БЛЮВАННЯ ГОЛОВНИЙ БІЛЬ , ПРОНОС ) НЕОБХІДНО НЕГАЙНО ЗВЕРНУТИСЬ ЗА КВАЛІФІКОВАНОЮ МЕДИЧНОЮ ДОПОМОГОЮ (ДО НАДАННЯ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ПОТРІБНО ДЕКІЛЬКА РАЗІВ ПРОМИТИ ШЛУНОК РОЗЧИНОМ СОДИ АБО СВІТЛО-РОЖЕВИМ РОЗЧИНОМ МАРГАНЦІВКИ);

Правила пожежної безпеки під час відпочинку на природі, в лісі.

     Теплі літні дні сприяють відпочинку на природі. На жаль, на відпочинку люди забувають про правила поведінки в лісі, спричиняючи пожежі.

     Перебуваючи в лісовій та парковій зоні на відпочинку, не забувайте дотримуватися вимог пожежної безпеки:

• Виберіть місце для вогнища й обладнайте його.

• Ніколи не залишайте вогнище без догляду.

• Також небезпечною може бути просякнута мастилом, бензином, гасом чи іншою пально-мастильною речовиною ганчірка.

• Пожежу може спричинити навіть заправка паливного баку машини при працюючому двигуні.

• Залишена на сонячній галявині пляшка чи уламок скла, фокусуючи сонячне проміння, здатні спрацювати як запалювальні лінзи. Це досить часто призводить до самозагоряння лісових масивів.

• Спалювання сухої трави та пожежі, спричинені безконтрольністю цього процесу, набувають дедалі загрозливіших масштабів. Під час горіння разом із травою, сухостоєм та опалим листям пошкоджується й верхній гумусний шар, який відповідає за родючість землі. Отже, користі від спалювання немає жодної, а от шкоди – більш ніж достатньо.

Правила протипожежної безпеки.

1. Не грайся із сірниками та запальничками.

2. Не запалюй свічки та бенгальські вогні без нагляду.

3. Не залишай іграшки, книжки, одяг біля увімкнених обігрівачів, не суши речі над газовою плитою.

4. Не пали багать у сараях, підвалах, на горищах.

5. Не вмикай багато електроприладів одночасно, електромережа може згоріти.

6. Обов'язково вимикай електроприлади, коли ідеш із дому. Але не тягни за дріт руками, обережно вийми штепсель із розетки.

7. На дачі або у селі не відкривай грубку — від маленької вуглинки, що випаде з неї, може статися пожежа.

Якщо виникла пожежа, а дорослих немає вдома.

1. Якщо вогонь невеликий, накинь на нього товсту ковдру або залий водою.

2. Якщо горить шнур електроприладу, перш ніж залити полум'я водою, вийми штепсель електроприладу з розетки. Гасити увімкнені електроприлади водою не можна!

3. Якщо тобі не вдалося самостійно загасити вогонь, вибігай з квартири і клич на допомогу або дзвони за номером 101.

4. Зателефонувавши до пожежної частини, чітко називай свої прізвище та адресу і повідом, що горить.

5. Не намагайся врятуватися від пожежі у шафі, кладовці або іншому тісному місці — можеш учадіти там від газів, що виділяються під час горіння.

6. Не можна відкривати вікно, доки вогонь у кімнаті не згас — свіже повітря підживить його і полум'я спалахне з новою силою.

7. Доки чекаєш на пожежників, не панікуй, шукай вихід із кімнати, але не намагайся вистрибнути у вікно.

8. Довірся пожежним, виконуй усе, що вони накажуть тобі.

9. Якщо ти знаєш, що хтось не може вийти з будинку, який горить, повідом про це дорослих або пожежних.

Що робити, якщо пахне газом.

1. Якщо хтось із дорослих удома, негайно скажи їм про це.

2. Відкрий усі вікна та кватирки, провітри помешкання.

3. Перевір, чи перекриті на плиті конфорки горілок.

4. Якщо ти вдома один- вийди на вулицю і негайно телефонуй до служби газу за номером 104.

5. Ні в якому разі не вмикай світло у загазованому та сусідніх приміщеннях і не запалюй вогонь.

Правила електробезпеки.

     У часи технічного прогресу, нових наукових технологій зросла кількість небезпек, що чатують на малечу. Поява великої кількості електричного обладнання викликає чималий інтерес у підростаючого покоління.

      Для запобігання ураження електричним струмом та попередження нещасних випадків звертаємося до батьків з проханням:

• Не залишайте дітей без нагляду;

• Інформуйте їх про правила поводження з електричними приладами та правила поведінки поблизу енергообладнання;

• Постійно нагадуйте дітям, як себе поводити в критичній ситуації, коли в біду потрапляють вони або хтось з їхніх друзів.

• Перш ніж увімкнути побутовий прилад у штепсельну розетку, необхідно оглянути, чи не пошкоджена вилка та перевірити неушкодженість ізоляції електричного проводу; для того, щоб вимкнути побутовий прилад зі штепсельної розетки, потрібно триматись за вилку, а не за шнур; не вставляти у штепсельну розетку цвяхи, шпильки та інші предмети;

• Не ремонтувати пошкоджені вимикачі, лампові патрони, штепсельні розетки, які знаходяться під напругою; не проводити заміну перегорілих або пошкоджених електричних лампочок, які ввімкнуті в освітлювальну мережу;

• Не вбивати цвяхи в стіни у місцях можливого знаходження електропроводки;

• Не підніматись по опорах ліній електропередач до електропроводів та на дахи споруд, над якими проходять електричні проводи;

• Не проводити ігри поблизу ліній електропередач;

• У разі виявлення обірваного проводу лінії електропередач, ні в якому разі не наближатись до нього і негайно повідомити про це дорослих;

• Не влізати на територію загороджених трансформаторних підстанцій та в їх приміщення.

Дитячі страхи.

          Здається, боротися зі страхом немає потреби, адже це природна реакція на загрозу, вона допомагає уникати небезпек, адаптуватися. А що робити, якщо дитина боїться… цукрової вати, букетів або тварин, темряви? Та ще й так, що не може спати вночі або втікає зі свят? Ця стаття про те, чим можуть допомогти батьки, та як відрізнити нормальні вікові страхи від патологічних.

Дитячі страхи бувають такими чудернацькими, що вганяють батьків у ступор: певно, чадо слід рятувати, щось негаразд із психікою.

Чи нормально, що дитина боїться? На початку свого життя малюк остерігається майже всього нового. І це мудро. Про оточуючий світ він знає, без сумніву, небагато. Отже, здатен скоріше фантазувати, ніж формувати логічні зв’язки між явищами. Іншими словами, дитині важко відрізнити реальність від вигадки. Звісно, для дошкільнят побоювання — це норма. Якщо дитина здорова- більшість страхів минають із часом і майже непомітно.

Одна з ознак того, що страх переріс у фобію, став нездоровим, є його невідповідність віку дитини. Щоб орієнтуватися на цей пункт, варто знати, які побоювання вважаються нормою для певного віку:

До трьох років: лякають чужаки та пилососи

Найменші діти не виносять гучних звуків, адже не знають, чи несуть вони загрозу. Це майже інстинкт: є сенс у тому, щоб ховатися від блискавки та грому. Фен, блендер, пилосос — ми знаємо їх призначення, а ось малюк вважає, що зустріч з будь-яким великим об’єктом, що реве, не дуже бажана.

Якщо страху гучних звуків зовсім немає, це може свідчити про вади слуху. Дещо пізніше діти починають боятися чужих людей, особливо якщо ті беруть їх на руки, нахиляються та роблять гримаски. Малюків лякають, що всі ці «дивні» чужаки можуть забрати їх від батьків. Це — ознака стійкої прив’язаності, тож як би не хотілося, щоб дитина привітно усміхалася сусідам, слід радіти, що вона — у нормі. А от повна відсутність обережності з незнайомцями може означати відхилення у психіці: реактивний розлад прив’язаності.

У цьому віці не діагностують фобії, адже в малечі чимало страхів і важко визначити, чи впливають вони на якість життя. Але якщо природні для дворічної дитини страхи залишаться в 4-5 років, варто насторожитися. Скажімо, якщо дошкільник боїться гучних звуків, затуляє вуха, плаче, кричить, не може слухати музику чи дивитися мультик у кіно, це може бути ознакою розладів аутистичного спектра (розлад, що пов’язаний із вродженими особливостями функціонування головного мозку).

До 6 років: Чахлик страшніший за смерть

Типові страхи: лікарів, висоти, темряви, «монстрів» під ліжком, замкненого простору, собак та інших тварин. Щось із цього спричинено негативним досвідом: собака вкусив, застрягли у ліфті — тепер не хоче потрапити у «пастку». Щось навіяно бурхливою фантазією, тож не варто хвилюватися: ваша дитина достатньо творча, щоб намалювати в своїй уяві всіляких істот.

Утім, не на всі страхи слід закривати очі. Адже кожна тридцята дитина цього віку має ознаки фобії.

У початковій школі страхи схожі. Та до них додається усвідомлення смертності, загроза втрати батьків, побоювання припуститися помилки в класі. Те, що не усвідомлено лякало дитину, стає зрозумілішим, «відвертішим». Тож і побороти такі сумніви легше. Якщо школяра вдовольнять розповіді про технології, які можуть побороти смерть, то якийсь Чахлик Невмирущий може щоночі ввижатися п’ятирічній дитині, що б їй не пояснювали.

Як розпізнати фобію:

• страх пригнічує;

• додається постійна тривога, дратівливість, агресивність чи аутоагресивність (націлена на себе, коли дитина рве волосся, б’є рукою по очам, розчісує ранки тощо;

• помітна емоційна нестабільність;

• під час страху дитина втрачає контроль, може зашкодити собі (скажімо, від цуценяти втікати на проїзну дорогу);

• страхи знижують якість життя, заважають спілкуватися, гратися, навчатися, вести звичний спосіб життя.

Звідки беруться фобії:

1. Тривожна турбота

Якщо дорослий надто емоційно попереджає дитину про небезпеку, використовуючи формулювання: «Впадеш», «Буде боляче», «Постраждаєш» і т.д. Психологи стверджують, що саме реакція батьків лякає дитину більше, ніж сама ситуація, щодо якої виникла реакція. Адже малеча гарно розрізняє тривожні ноти, інтонацію і загальне хвилювання в голосі дорослого. Якщо вона чує страх у вашому голосі, то сама відчуватиме панічний жах.

2. Залякування

Типовим чинником дитячої фобії є свідоме залякування дорослими. Батьки використовують вигаданих персонажів, які мають, начебто, утихомирити їх чадо. Натомість, «Бабай у шафі» та «Баба Яга під ліжком» «переїжджають» із мультфільму в підсвідомість малюка, граючи з його уявою. Особливо коли настає пітьма і кожен силует важко розгледіти, але легко дофантазувати.

3. Гіперопіка

Надмірна батьківська турбота підкреслює слабкість та незахищеність маля. І в нього, у результаті, не виникає відчуття самостійності та здатності про себе подбати. Тож на звичайні предмети дитина реагує перебільшено, не вважає себе здатною протистояти «агресору».

4. «Білий шум»

Наприклад, дитина грає на килимку поряд із батьком, який дивиться новини. Він вважає: малюк нічого не зрозуміє. Проте постійні сюжети новин про вбивства, злочини й стихійні лиха відкладаються в пам`яті дитини. Їй не обов`язково розуміти сенс слів: аналізатори слуху та зору працюватимуть у будь-якому разі. Незміцніла дитяча психіка не може впоратися з таким масштабом даних. Тому всі неприємні звуки та образи спливуть уві сні, у вигляді нічних жахів.

Хто «замаскувався» під відьму

            Усе це готує платформу для фобії. Але зазвичай за нею стоїть реальний життєвий конфлікт. Сімейні конфлікти, авторитарний стиль виховання, дефіцит уваги, фізичні покарання, занадто суворе виховання в дитсадку, відсутність соціалізації — усе це «зашифровано» у фобіях. Вихователька, яка постійно кричить, може перетворитися силою уяви на відьму в темному коридорі. Страх втрати одного з батьків напередодні їхнього розлучення уособлюється в «чорні діри», вир, ями без кінця.

Способи подолати дитячі страхи:

1. Просто додайте емоцій.

Якщо будь-які почуття примішуються до страху, він не здатен витримати конкуренції. Цікавість, сміх, здивування — усе стане в пригоді. Розкажіть щось цікаве про об’єкт страху, подайте його в смішному вигляді.

2. Малюйте страх щодня.

За допомогою проективних методик дитина розкриває глибину фобії, її приховані деталі та фундамент. Малюнок обов’язково інтерпретують. Згодом разом з дитиною перетворюють «чудовисько» на доброго чи кумедного персонажа. Але одного разу найчастіше не досить. Введіть за правило щодня малювати страх — і ви отримаєте ефект.

3. Складіть разом казку.

Попросіть, щоб дитина описала свій страх у вигляді казкового сюжету. А потім допоможіть їй створити нову версію, в якій дитина перемагає чудовиськ або товаришує з ними. Хай малюк постане сильним і рішучим, а не слабким і боязким.

4. Влаштуйте ляльковий театр.

Це дозволить вилити назовні переживання, самостійно вирішити внутрішній конфлікт. Дитина примірятиме ролі: корисно побути і тим самим «страховиськом». Дитина поволі здобуде соціально схвалені моделі поведінки. Варто програти сюжет «Що станеться, якщо…»: спочатку хай дитина проговорить (візуалізувати не треба) найгірший варіант, який їй ввижається. А потім програйте оптимістичний варіант розвитку подій.

5. Десенсибілізація.

Із фобією можна поводитися, як з алергеном, — звикати до незначної кількості, щоб розвинувся імунітет. Скажімо, демонструвати фото, відео того, що лякає, дивитися з безпечного місця (на блискавку — з вікна, на змію — через скло в серпентарії тощо). Не можна поспішати та примушувати дитину робити те, до чого вона не готова.

6. Лікуйте кольором.

Він добре знімає загальну тривогу, особливо якщо підсилити аромотерапією (заспокійливі запахи). Обираєте приємний для дитини колір, що дає відчуття безпеки та комфорту, і облаштовуєте дитячу кімнату (особливо спальне місце) відповідно до її побажань.

Ефективні поради з керування гнівом у дітей.

Сердитись час від часу - цілком нормально. Але не можна допускати, щоб злість переростала в жорстокість або агресію. Дуже важливо, щоб дитина це знала. Щоб запобігти агресивній поведінці дитини, потрібно навчити її керувати гнівом.

Чи є у вашої дитини проблеми з гнівом?

Кожна людина відчуває гнів, у тому числі й діти. І це нормально. Але деякі люди не можуть справлятися зі своїм гнівом. Розглянемо кілька ознак, які можуть свідчити про те, що у дитини є проблеми з гнівом:

• дитина часто виходить з себе через найменші дрібниці;

• дитина втрачає самоконтроль, не може зупинитися під час спалаху гніву;

• дитина не може зв'язно висловити свої почуття;

• дитина не помічає, як їх гнів впливає на інших людей. Здається, що її не хвилюють почуття оточуючих;

• дитина поводиться нерозумно;

• дитина використовує погрози в мовленні. У її малюнках і тому, що вона пише, присутня тема насильства і агресії;

• дитина говорить, що в її агресивній поведінці винні інші;

• дитина сердиться протягом довгого часу;

• дитина починає контролювати свою поведінку тільки після того, як її зупинять і посварять.

Діти, які бездумно проявляють агресивну поведінку, відчуваючи злість, зазвичай роблять боляче собі або іншим. Іноді проблеми з гнівом у дитини очевидні. Але в деяких випадках батькам потрібно уважно спостерігати за її поведінкою і думками.

Якщо ви помічаєте, що дитина часто відчуває гнів, вам варто дізнатися, як ним керувати.

Що таке керування гнівом?

Керування гнівом - це процес навчання дітей тому, як правильно направляти свій гнів у безпечне русло. Діти вчаться виявляти ознаки гніву, заспокоюватися і виконувати більш продуктивні дії. Керування гнівом не означає, що потрібно пригнічувати або заперечувати свої почуття.

Гнів - це нормальне почуття, і його потрібно висловлювати. Пригнічений гнів може призвести до спалахів, людина може стати агресивною і жорстокою. Керування гнівом допомагає запобігти таким спалахам, які можуть завдати шкоди дитині або іншим людям.

Навички управління гнівом так само важливі, як і інші життєві навички, які допомагають дитині згодом стати розумним дорослим. Як же допомогти дитині навчитися керувати гнівом?

Поради з керування гнівом у дітей

Керувати гнівом нелегко. Саме тому дитина повинна це засвоїти якомога раніше. Розглянемо кілька порад, які допоможуть дитині краще справлятися зі своїм гнівом.

1. Беріть паузу

Паузи завжди допомагають, коли дитина сердиться. Коли у неї трапляється напад гніву, не реагуйте і не сваріть її. Це тільки посилить її гнів. Замість того щоб сперечатися або говорити з нею на підвищених тонах, вчиніть так: почекайте, поки дитина закінчить, а потім відведіть її до її кімнати. Скажіть їй якомога спокійніше, що вона повинна провести у своїй кімнаті деякий час, щоб заспокоїтися.

Почуття власного гніву може лякати деяких дітей. У такому випадку не варто залишати дитину саму в кімнаті: це тільки посилить гнів. Якщо ви помічаєте, що до почуття гніву у дитини додається страх, залишайтеся поруч з нею.

Але якщо дитина проявляє агресію, негайно зупиніть її і змусьте сидіти тихо протягом однієї-двох хвилин, поки вона не заспокоїться.

• Якщо ви навчите дитину дихальних вправ або йоги, це допоможе їй заспокоюватися, перш ніж гнів оволодіє нею.

• Прогулянка на свіжому повітрі на самоті допоможе їй зібратися з думками і почуттями.

• Навчіть дитину рахувати від одного до десяти, роблячи вдихи й видихи в такт. Це допоможе їй заспокоїтися.

2. Вивчіть словник почуттів

Коли маленькі діти відчувають злість, вони зазвичай кричать, б'ються і кидаються речами, тому що не знають, як висловити свій гнів словами. Словник почуттів - це список слів, які дитина може використовувати, щоб висловити свої емоції. Навчіть її слів, які позначають емоції.

• Ви можете почати з таких слів, як «сердитись», «щасливий», «злякатися», «нервовий», «тривожний», «роздратований» тощо.

• Як тільки дитина засвоїть ці слова, навчіть дитину вживати їх в реченнях: «Я зараз так серджуся на тебе» або «Він мене дратує».

• Висловити свої почуття завжди краще за допомогою слів, ніж битися, кусатися або кидатися речами.

• Читання книг про емоції може допомогти дитині краще розуміти свої почуття.

3. Дайте вихід гніву

За почуття гніву відповідає мигдалеподібне тіло - частина мозку, яка також відповідає за реакцію організму «бий або біжи». Як тільки людина відчуває гнів, у її надниркових залозах виділяється адреналін, підвищується рівень тестостерону в організмі, підвищується пульс і артеріальний тиск. Коли в організмі підвищується рівень адреналіну, людина відчуває силу і енергію, а її голос стає голоснішим. Такі зміни збільшують ризик агресивної поведінки. Щоб цьому запобігти, потрібно перенаправити адреналін на щось більш продуктивне і менш шкідливе. Наприклад, можна побити боксерську грушу, покричати в подушку, зайнятися якимось видом спорту (наприклад, бігом, плаванням або просто робити фізичні вправи). Фізичне навантаження - один з найефективніших способів управління гнівом як для дорослих, так і для дітей.

4. Співпереживайте дитині

Співпереживання може творити чудеса, коли мова йде про дитину, що відчуває гнів. Якщо ваша дитина сердиться, заохочуйте її говорити про це. Не перебивайте дитину, коли вона висловлює свій гнів. Визнайте будь-які її почуття, будь-то гнів, роздратування або якісь інші.

Покажіть дитині, що ви дбаєте про неї. Часто діти стають агресивними, коли вони розчаровані або відчувають, що ними нехтують або зраджують їм. Дитина може відчувати, що гнів - це єдиний спосіб, щоб її почули або сприйняли серйозно. Подумайте, після якого вашого вчинку дитина стала проявляти гнів.

Коли дитина заспокоїться, сядьте поруч з нею і щиро запитайте, що її турбує і як ви можете їй допомогти. Запропонуйте дитині прогулятися і поїсти морозива. Прогулянка допомагає дитині отямитись. Не акцентуйте увагу дитини на помилках. Дозвольте їй робити помилки - без цього неможливий розвиток. Не набридайте дитині довгими поясненнями - просто мовчіть і тим самим проявіть трохи співчуття.

5. Хваліть дитину за хорошу поведінку

Поведінка дитини залежить від того, як ви на неї реагуєте. Діти завжди прагнуть привернути увагу батьків будь-якими способами і отримати їх схвалення. Тому, коли ваша дитина демонструє хорошу поведінку, хваліть її й цінуйте її зусилля. Але не перестарайтеся. Занадто часта похвала може принести шкоду: дитина буде чекати тільки похвалу і не буде сприймати критику. Похвала за хорошу поведінку важлива, проте не менш важливо вказувати їй на неправильну поведінку і допомогти виправити її.

6. Покажіть дитині хороший приклад

Покажіть дитині приклад того, як керувати гнівом і контролювати свої емоції. Батьки самі повинні навчитися контролювати свій гнів, спілкуючись один з одним. Якщо батьки не можуть спілкуватися чемно, діти теж навряд чи навчаться цьому. Гарне спілкування - це мистецтво, і цьому треба вчитися.

Визнайте свою неправоту. Коли ви будете визнавати свої помилки, тим самим ви заслужите повагу своїх дітей і навчите дітей покірності. Батьки повинні навчитися вирішувати свої проблеми цивілізовано. Коли ви навчитеся цього, діти будуть брати з вас приклад і намагатися впоратися зі своїм гнівом без агресії і насильства.

7. Встановіть правила

Правила важливі для того, щоб дитина виросла дисциплінованою. Дуже важливо встановити дитині правила на випадок, коли вона злиться. Дитина повинна розуміти, що злитися - нормально. Але проявляти жорстокість або агресію неприпустимо. Тому вона повинна дотримуватися таких правил:

• неприпустимо битися, кусатися, щипати або застосовувати насильство;

• не можна кричати - щоб вирішити будь-яку проблему, всі розмовляють спокійно;

• не можна обзиватися і говорити образливі речі;

• ніколи не можна говорити відразу ж, як тільки з'являється почуття гніву. Дитина повинна відкласти розмови до того моменту, коли вона заспокоїться;

• проблеми потрібно вирішувати, коли всі спокійні;

• метою будь-якої суперечки має бути вирішення проблеми, а не доведення своєї правоти;

• після спалаху гніву потрібно потиснути один одному руки і помиритися;

• не потрібно постійно згадувати минуле.

Ви можете доповнити список правил на свій розсуд. Враховуйте при цьому поведінку дитини. Головне - переконатися, що і ви, і ваші діти дотримуєтеся цих правил, і будь-які їх порушення мають наслідки. Правила повинні бути однозначними, і з них не повинно бути винятків.

8. Знайдіть альтернативу

Якщо дитині не можна кричати і битися, коли вона відчуває гнів, то що вона повинна робити? Ось кілька альтернативних способів безпечно виплеснути свій гнів:

• Використовуйте боксерську грушу. Побити грушу або подушку, щоб виплеснути гнів - нормально, бити людей - ні.

• Запропонуйте дитині написати на аркуші паперу причину гніву і порвати його на дрібні шматочки.

• Дихайте. Запропонуйте дитині робити глибокі вдихи і видихи щоразу, коли вона відчуває гнів. Можна виконати вправу «Подих дракона»: запропонуйте дитині вдихати через ніс і видихати через рот, ніби дракон дихає вогнем.

• Відведіть дитину в спокійне місце, подалі від того, що викликає у неї гнів. Так дитина швидше заспокоїться.

• Запропонуйте дитині намалювати свої емоції. Кольорові малюнки допоможуть дитині заспокоїти емоції і спрямувати гнів у творче русло.

• Поцікавтеся у дитини, що її заспокоює. Використовуйте ці підказки кожен раз, коли ви бачите, що вона починає злитися.

• Дотримуйтеся правила «Ранок вечора мудріший». Якщо ввечері у дитини виникла проблема, краще її обговорити на наступний ранок, коли всі будуть спокійні.

• Будь-яка проблема має багато способів вирішення. Допоможіть дитині розібратися в причинах проблеми, трохи почекайте і поверніться до проблеми, коли вона заспокоїться.

Дітям старшого віку слід розповісти про різницю між почуттями і поведінкою, використовуючи певні заняття. Про них піде мова пізніше.

Анкети з керування гнівом

Дитина може навчитися керувати гнівом, відповідаючи на питання в анкетах. Їх можна завантажити в Інтернеті або зробити для дитини самостійно. Найкраще створити індивідуальні анкети для дитини, враховуючи її особливості. Розглянемо кілька прикладів анкет, які ви можете зробити для дитини.

1. Як я відчуваю гнів?

Ця анкета дозволяє дитині звернути увагу на фізичні й емоційні відчуття під час нападу гніву. Анкета також спонукає дитину усвідомлювати свою поведінку, коли вона відчуває гнів, і шукати альтернативні моделі поведінки.

2. Що я можу зробити?

Багато дітей відчувають гнів, але не знають, як його виразити. Тому вони плачуть, кричать, кидаються речами тощо - вони просто не знають інших способів висловити гнів. Ця анкета показує дитині більше варіантів того, як впоратися з гнівом.

3. Як висловити гнів?

Ця анкета показує дитині, як висловити свої почуття батькам. У ній акцентується увага на причинах гніву, на тому, як дитина відчуває себе в хвилини гніву і на тому, що вона хоче робити в таких ситуаціях по-іншому.

Анкети можуть здатися дитині чимось на зразок домашнього завдання в школі. Тому вони можуть погано допомагати в тому, щоб навчити дитину керувати гнівом. У такому випадку можна використовувати ігри.

Ігри та заняття, які навчать дитину керувати гнівом

Ігри - це, перш за все, весело, але їх можна використовувати і для того, щоб чомусь навчити дитину. Розглянемо кілька ігор, у які можна грати з дитиною і одночасно навчати її керувати своїми емоціями.

1. Не гнівайся

Ця гра розвиває у дитини навички емоційного інтелекту. Вона допомагає дитині побачити різні варіанти реакції на події, які її турбують або викликають гнів, і вибирати найбільш адекватну реакцію.

Вам буде потрібно:

• список можливих ситуацій, які викликають у дитини гнів;

• папір;

• велика сумка.

У цю гру найкраще грати групою в 5-8 чоловік. Перед початком гри запишіть різні ситуації, у яких дитина може розлютитися. Ось кілька прикладів:

• Ти відчуваєш себе погано, але мама змушує тебе йти в школу. Ти хочеш накричати на маму. Як ти думаєш, що потрібно зробити замість цього?

• Ти збираєшся покататися на велосипеді, але у нього спущене колесо. Від злості ти хочеш перекинути велосипед. Як ти думаєш, що потрібно зробити замість цього?

• Мама приготувала на вечерю рибу, але ти не любиш рибу. Тобі хочеться встати з-за столу і піти до своєї кімнати. Як ти думаєш, що потрібно зробити замість цього?

• Твій друг випадково пролив сік на твою сорочку. Ти засмучений і хочеш відповісти йому тим же. Що потрібно зробити замість цього?

Як грати:

1. Запропонуйте дітям сісти в коло.

2. Діти по черзі повинні вибирати папірець з ситуацією з сумки.

3. Кожна дитина повинна прочитати свою ситуацію і відповісти на питання.

4. Після цього інші діти можуть запропонувати свої варіанти дій.

Якщо дитина не розуміє, що робити в будь-якій ситуації, ви можете запропонувати оптимальний спосіб впоратися з гнівом.

2. Гра з кубиком

Це проста гра для кількох гравців, у яку можна грати за допомогою кубика.

Вам буде потрібно:

• гральний кубик;

• завдання для кожного номера на кубику.

Перед початком гри придумайте завдання, які повинен виконати гравець, коли йому випаде те чи інше число на кубику. Наприклад:

1 - Назви одну річ, яка тебе дратує.

2 - Назви одну річ, яку ти можеш зробити, щоб заспокоїтися, коли злишся.

3 - Назви один спосіб контролювати свої емоції в школі.

4 - Назви одну дію, яку ти зробив і шкодуєш про це.

5 - Назви ситуацію, коли тобі важко було контролювати свої емоції.

6 - Назви ситуацію, коли ти злився, але прийняв правильне рішення.

Ви можете придумати і інші завдання для гри.

Як грати:

1. Запропонуйте дітям сісти в коло й кидати по черзі кубик.

2. Щоб виконати завдання, дитина повинна назвати тільки одну ситуацію.

3. Не можна обговорювати або коментувати відповіді інших дітей.

У цю гру можна грати в класі або вдома з родиною.

3. Повітряна кулька з гнівом

Ця гра об'єктивує гнів і показує дитині, як його можна виразити. Вона базується на аналогії, що гнів схожий на повітряну кульку. Перш ніж приступити до гри, поясніть дитині такі моменти:

• повітряна кулька - це людина;

• повітря, яким ви надуває кульку - це слова і почуття, у тому числі й гнів.

У цю гру можна грати з однією дитиною або декількома дітьми.

Вам знадобиться:

• багато повітряних кульок;

• простір для гри.

Як грати:

1. Дайте кожній дитині повітряну кульку і запропонуйте надути її повітрям (гнівом), але не зав'язувати.

2. Запитайте дітей: «Що буде, якщо ви помістите в кульку ще більше слів і почуття гніву?» Дочекайтеся відповіді дітей, що кулька лопне, перш ніж пояснювати аналогію.

3. Поясніть, що накопичувати емоції в собі небезпечно. Замість цього потрібно навчитися випускати гнів або висловлювати його безпечним способом.

4. Запропонуйте дітям відпустити повітряні кульки і подивитися, як вони зі свистом літають по кімнаті, натикаючись на різні предмети на своєму шляху.

5. Потім знову надуйте повітряні кульки. Цього разу випускайте повітря повільно, злегка розтягуючи отвір.

Ця вправа показує дітям різницю, коли людина стримує свій гнів, виливає його весь відразу або поступово випускає його, використовуючи слова, малювання тощо.

Окрім ігор, існують також різні фізичні та розумові заняття, які допоможуть дитині уникати агресії в ситуаціях, коли вона відчуває гнів.

1. Фізичні заняття

Крім фізичних вправ, дитина може виконувати такі дії, щоб безпечно виражати гнів:

• Танцювати. Танець - це найкращий спосіб для дитини впоратися з гнівом. Просто включіть музику на комп'ютері або знайдіть на Youtube кумедний танцювальний відеоролик. Дитина може повторювати рухи на відео. Перед тим, як включити відео дитині, переконайтеся, що в ньому немає ніякого неприйнятного контенту.

• Кататися на велосипеді або роликових ковзанах. Це веселе заняття може відвернути дитину від ситуації, яка її злить. Однак подбайте про те, щоб дитина одягла необхідне захисне спорядження (шолом, наколінники, наліктники).

• Стрибати через скакалку. Це ще одна вправа, яка допомагає дитині вивільнити адреналін і заспокоїтися. Краще, коли в цьому занятті бере участь кілька людей.

• Грати на відкритому повітрі. Гра в футбол чи баскетбол допомагає дитині виплеснути енергію, яку дитина отримує від негативних емоцій.

• Працювати в саду або на городі. Якщо дитина любить природу, ці заняття будуть її заспокоювати. Якщо дитина злиться, запропонуйте їй полити квіти або посадити саджанці.

• Грати з тваринами. Якщо у вас є собака або кішка, дитина може погратися з ними, щоб заспокоїтися. Старша дитина може вигулювати вихованця.

• Побути в спокійному місці. Іноді, щоб заспокоїтися, дитині достатньо позбутися гнівних думок. У цьому випадку досить відвести дитину в спокійне місце, де вона зможе зібратися з думками.

• Слухати музику. Спокійна, розслаблююча музика допоможе дитині заспокоїтися.

• Смійтеся. Сміх допоможе дитині розсіяти гнів.

2. Творчі заняття

• Дозвольте дитині зайнятися чимось творчим, наприклад, малюванням, вигадуванням історій або ліпленням. Це допоможе їй впоратися з гнівом.

• Сильні емоції, у тому числі й гнів, можуть допомогти проявитися творчим здібностям у дитини. Коли вона злиться, попросіть її написати історію, вірш або п'єсу. Дитина може навіть придумати пісню.

• Малювання олівцями або фарбами також є хорошими способами впоратися з гнівом. Дозвольте дитині самій вибрати кольори, якими вона зобразить свій гнів. Малюнки, намальовані дітьми, коли вони нещасні, засмучені або злі, можуть багато чого сказати про їх характер.

• Розфарбовування малюнків також може бути хорошим способом заспокоїтися, коли дитина відчуває гнів.

• Створення колажів також допомагає впоратися з гнівом. Запропонуйте дитині вирізати з журналів зображення людей, предметів і пейзажів, які їй подобаються, і зробіть з них колаж.

• Якщо дитина грає на музичних інструментах, музика допоможе їй заспокоїтися. Якщо ні - вона може просто наспівувати якусь пісню.

Гнів - непроста емоція, і з ним буває нелегко впоратися. Про це свідчить той факт, що навіть дорослим це коштує великих зусиль. Тому не чекайте, що дитина швидко навчиться керувати своїм гнівом. Проявіть терпіння, поки дитина освоює нові навички і вчиться справлятися з емоціями. Ваша підтримка і розуміння допоможуть їй у цьому.

15 корисних порад, які допоможуть розвинути емпатію.

Уявіть собі, що у вас немає друзів.

Вам нема до кого звернутися, з ким поплакати чи посміятися, поділитися секретами або просто побути собою. Була б пустота і порожнеча там, де повинна бути знайома і дорога серцю людина. В самоті не було б нікого, хто б проявив емпатію і втішив у смутку.

Кожного разу, коли ми проходимо випробування та зіштовхуємось із викликами в житті, є люди, до яких ми звертаємося за допомогою. Залежно від того, через що ми проходимо, ми прагнемо, щоб люди зрозуміли, тому що вони або пережили ту саму проблему раніше, або проживають її зараз.

Отже, що таке «емпатія»?

Емпатію часто плутають зі співчуттям, адже обидва поняття стосуються того, як одна людина переймається почуттями іншої. Перш ніж продовжувати, важливо визначити різницю між ними з метою уникнення плутанини та дезінформації.

Відчувати співчуття – означає співчувати чиїмось стражданням чи труднощам. Емпатія – це відчуття саме того, що хтось переживає в конкретний момент. Ніби ви знаходитесь на місці іншої людини, відчуваючи саме те, що відчуває вона.

Коли ти відчуваєш емпатію, ти втілюєш в життя одне з мудрих тверджень: «Я розумію, що ти відчуваєш».

Емпатія важлива у стосунках. Насправді, наукові дослідження показали, що ті, хто краще співпереживають, мають кращі соціальні зв’язки. Навіть колишній американський президент Барак Обама висловлювався про дефіцит емпатії і про те, чому важливо дивитись на світ очима інших людей.

Вважається, що емпатія є вродженою у кожного і вона розвивається впродовж нашого дорослішання та подорожі по життю. Це, дійсно, один з найкращих засобів, який люди можуть застосовувати для соціальних змін і перетворень.

Емпатія та людський мозок

У той час як деякі люди вважають, що емпатія базується на минулому досвіді людини, вчені переконані – емпатія пов’язана з процесами в мозку.

Наукові дослідження встановили взаємозв’язок між емпатією та людським мозком. Деякі виявили «дзеркальні нейрони», які реагують на емоції інших, а потім відтворюють їх, в результаті чого утворюється емпатія, тоді як інші визначають окремі частини мозку, які з’єднуються та стають емпатійними.

Довгий час вважалося, що досвід людини розвиває її емпатію. Так і є, але це спрацьовує тільки тоді, коли ми знаходимося у тому самому човні, що й інша людина. Якщо це не так, наш легко адаптований мозок знову використовує супрамаргінал, щоб автоматично виправляти наші самоцентровані тенденції, що дає нам змогу відчувати себе як інші.

Окрім того, відповідаючи за емпатію, ця частина мозку допомагає нам диференціювати емоційний статус інших від свого власного, якщо тільки ми не поспішаємо прийняти рішення, адже в цьому випадку він погано працює, внаслідок чого емпатії немає.

Виражена відсутність емпатії – це характеристика психопатії. Дослідження показують, що коли люди з психопатією уявляють інших людей в стражданнях, їх мозок діє інакше, ніж у звичайних людей. Частина, пов’язана з емпатією, не активується, і рішення приймається не на основі співчуття.

Дослідження також показали, що коли психопатичні особи уявляють себе у стражданнях, – спостерігається незвичайне збільшення активності мозку у місцях, пов’язаних з емпатією до болю. Це свідчить про те, що, реагуючи на думки про біль, вони все ж таки не можуть уявити біль інших людей.

Як збільшити здатність відчувати емпатію? Питання, яке часто запитують – чи можна навчитись емпатії? Так, це можливо! Ми зараз більше розуміємо, що таке емпатія і як саме вона може покращити будь-які відносини, тому дуже важливо вжити конкретні кроки, щоб мати змогу стати на місце іншої людини.

15 мозкових прийомів, які ми можемо виконати, щоб розвинути емпатію:

1. Практикуйте медитацію доброти або медитацію співчуття.

Ці медитації зосереджені на позитивних почуттях до інших людей. Вам потрібно лише кілька хвилин на день, щоб подумати з любов’ю про родину, друзів, незнайомих людей і навіть тих, з ким у вас напружені стосунки.

2. Будьте відкриті до нового.

Ви можете відвідати майстер-клас, побувати там, де люди зближуються або подорожують на довгі чи короткі відстані. Новий досвід дарує вміння навчитись спілкуватися з новими людьми та поводитись у нових ситуаціях, відкриваючись новим можливостям.

3. Будьте більш чутливими і чуттєвими.

Користуйтесь усіма своїми почуттями, спостерігаючи за людьми. Звертайте увагу на крихітні деталі, які дають більш достовірну інформацію, ніж слова. Часто почуття людини більш очевидні за тоном її голосу, за мовою тіла, реакцією і відповідями, настроєм узагалі. Будьте уважні до характерних сигналів – і зрозумієте набагато більше, ніж раніше.

4. Поновлюйте контакти з людьми.

Не забувайте телефонувати своїм батькам принаймні раз на день. Не забувайте вітати своїх друзів із днем народження або іншими святами. Прості жести, які свідчать про вашу дбайливість, зміцнюють зв’язки, роблять вас більш емпатійними.

5. Уникайте передчасного судження.

Швидке судження не допоможе покращити емпатію. Скоріше, намагайтеся уникати передчасного формування враження щодо певної ситуації, тому що це не тільки не посилить вашу емпатію, але може сприяти створенню конфлікту.

6. Регулярно виконуйте фізичні вправи.

Напружене тренування може допомогти вам більше відчувати страждання інших людей. Це ніби залишити зону комфорту, щоб відчути боротьбу, в якій зараз перебувають інші. Це зробить вас більш чутливими до болю, а ваше здоров’я тільки покращиться. Ви можете ходити в спортклуб, займатися спортом на відкритому повітрі чи навіть удома.

7. Говоріть із незнайомими людьми.

Вітайте консьєржа або бармена в улюбленому кафе. Ви також можете завести розмову із жінкою поважного віку, яка сидить поруч в автобусі. Розширюючи своє соціальне коло, ви отримуєте чудову можливість дізнатися про життя різних людей з різних соціальних груп.

8. Зрозумійте себе.

Щоб розуміти емоції інших, важливо спочатку пізнати себе і свої реакції на різні ситуації. Відрізняючи свої реакції від реакцій інших, ви зможете розвивати емпатію.

В той час як людина, чия відповідь подібна до вашої, допоможе вам більше поєднатись із нею, розуміння того, як ваша думка відрізняється від інших, допоможе розширити світогляд і цінувати унікальність кожної людини.

9. Не поспішайте приймати рішення.

Емпатія зменшується, коли ми поспішаємо приймати рішення. Не поспішайте, добре подумайте і розгляньте різні сценарії. Крім того, уникайте здійснення тиску на людину.

Ті, хто виступають у ролі слухача, часто розчаровуються через повільність або бездіяльність з боку людини, якій вони співчувають. Ви повинні пам’ятати, що коли ви розглядаєте ситуацію ніби ззовні – ви дієте чіткіше, ніж ті, хто безпосередньо беруть у ній участь. Кожна людина має свій механізм подолання труднощів, свій алгоритм та часовий інтервал.

Залишаючись терплячим, розуміючим та постійно заохочуючи, ви зможете зменшити свої очікування.

10. Слухайте!

Слухайте тихо, але активно. Ігноруйте відволікання та віддайте свою неподільну увагу, зберігаючи серце та розум відкритими. Це допоможе вам краще зосередити увагу на іншій людині та бути більш сприйнятливим до її емоцій.

11. Станьте волонтером.

Ви можете стати волонтером у місцевому притулку або в найближчому будинку для літніх людей. Волонтерство може відкрити для вас можливості знайомства з людьми різного рівня, які, як не дивно, потребують єдиного: підтримки.

Вміння заповнити потребу в житті іншої людини призводить до задоволення власного почуття цілі. На жаль, мало людей розуміють, що емпатія робить дива як для того, хто отримує співчуття, так і для того, хто його дає.

12. Спробуйте взути чиєсь взуття.

Не буквально, звичайно. Але, можливо, ви спробуєте стати на місце іншого, пожити життям іншого, щоб краще його зрозуміти.

Спробуйте, наприклад, прожити один день як вуличний художник і дивитись на світ його очима. Відчайдушно шукаючи гроші на їжу та притулок, яким чином вуличний художник все-таки може створювати настільки заворожуюче мистецтво? Так ви побачите більше, ніж просто страждання людини, ви також побачите її сильні сторони.

13. Читайте більше книг та дивіться більше фільмів.

Коли ми спостерігаємо за різними персонажами, навіть якщо деякі з них вигадані, ми можемо помітити, що думаємо та відчуваємо те саме, що й вони, проживаючи свою історію. Книги та фільми дають нам можливість пірнути в думки, вірування та розуміння інших, тим самим забезпечуючи хороше тренування для наших м’язів співпереживання.

14. Спостерігайте за людьми.

Спостерігайте за людьми у своєму улюбленому кафе або в парку. Спробуйте помітити речі, які допоможуть здогадатись про те, що саме відчувають інші. Незабаром ви звикнете до цих сигналів, зможете глибше співпереживати і слухати своїх однолітків.

15. Робіть собі виклик.

Це стосується вашої упередженості та думок. Хоча важливо мати власну позицію в різних ситуаціях, будучи відкритим, ви зможете бути більш сприйнятливим та розуміючим відносно думок, що відрізняються від ваших. Те, що хтось має іншу думку, не означає, що вони менше заслуговують на ваше співчуття.

Цей список може здатися занадто важким для виконання, але, як ви бачите – не потрібно робити щось категоричне або надзвичайне, щоб бути більш емпатійним. Найчастіше це стосується спрямування уваги від себе на інших, зосереджуючись на їхніх потребах більше, ніж на своїх власних.

Емпатія закликає нас бути безкорисливими – не думати про себе гірше, а думати про себе менше.

Замисліться: якщо люди почнуть займатися чужими справами зі справжнім бажанням допомогти, зрозуміти та заохотити, яким чудовим стане світ навколо! Яким чудовим став би світ, якщо б кожен міг відкласти власні плани, щоб зосередитись на потребах іншої людини?

Попрацюйте над своїми пріоритетами. Спрямовуйте свою енергію. Обирайте бути з кимось, і будьте з ним на 100%.

Поради батькам, діти яких ідуть в перший клас

Початок навчання дитини у 1-му класі – це дуже відповідальний і досить складний період у житті дитини.

Адже дуже багато змін відбудеться у житті дитини: з'являться нові знайомства, як з однолітками, так і з дорослими; нові взаємовідносини; нові обов'язки. Зміниться вид діяльності: зараз основною діяльністю Вашого малюка є гра, з приходом до школи основною діяльністю стане навчання.

Зміниться соціальна позиція дитини: ще сьогодні Ваш малюк є простою дитиною, а завтра – стане учнем з певними обов'язками. Основною діяльністю дитини стане навчання, яке потребує неабияких зусиль з боку дитини, певних знань, а також певних вмінь та навичок. Все життя буде підпорядковуватись навчанню, школі, шкільним справам. Безумовно, легше пристосуватись до тих змін у житті, які пов'язані з початком навчання у школі і успішніше себе реалізувати зможе та дитина, яка готова до шкільного навчання.

У психології виділяють таке поняття, як «готовність дитини до навчання». Що означає це поняття, з чого воно складається, чим визначається?

Загалом поняття «готовності дитини до школи» розглядається, як комплексне, багатогранне, яке охоплює всі сфери життя та діяльності майбутнього першокласника. Необхідно одразу розділити поняття педагогічної та психологічної готовності до школи.

Під педагогічною готовністю, як правило, мається на увазі уміння читати, рахувати та писати. Однак сама по собі наявність лише цих вмінь та навичок не є гарантом того, що дитина буде навчатись успішно.Психологічна готовність до навчання у школі включає такі компоненти:

фізіологічна готовність;

інтелектуальна (пізнавальна) готовність;

емоційно-вольова готовність;

соціальна готовність;

мотиваційна готовність.

Фізіологічна готовність означає достатній рівень дозрівання організму дитини, стан її здоров'я. Зрозуміло, що здорові діти краще пристосуються до змін, пов'язаних з початком навчання.

Інтелектуальна (пізнавальна) готовність пов'язана із відповідним рівнем розвитку пізнавальної сфери дитини, тобто тих процесів, завдяки яким дитина пізнає навколишній світ: мислення, увага, пам'ять, сприймання, уява.

Мислення є найважливішою функцією мозку людини. Будь-який вид діяльності не може обійтися без мислення. А особливо – навчання. На момент початку навчання у школі дитина має володіти певним запасом знань про навколишній світ, про себе, про природу, про інших людей, про стосунки між людьми. Наприклад, дитина має знати: своє ім'я, прізвище, основні кольори, основні геометричні фігури (трикутник, прямокутник, коло) . Володіти поняттям «більший»- «менший», «вищий»-«нижчий», «ширший»-«вужчий». Бажано, щоб дитина орієнтувалась у просторі (знала де права рука, розуміла поняття «під», «над», «біля», «між»). Дитина має вміти аналізувати, встановлювати з’вязки, порівнювати, аналізувати, узагальнювати, визначати головні і другорядні ознаки предметів та явищ.

Увага є ще одною складовою інтелектуальної готовності. Чим вищий рівень уваги, тим вища ефективність навчання. Навчання ставить перед дитиною нові завдання, несхожі на ті, які вона звикла виконувати під час гри. Навчальні завдання, на відміну від ігрових, містять більше нової інформації, а процес виконання навчальних завдань вимагає більшого зосередження. А для цього бажано тренувати здатність малюка бути уважним, наприклад, за допомогою ігор і спеціальних вправ.

Безумовно, легше буде навчатись тій дитині, у якої гарно розвинута пам’ять.

Дуже бажаним для успішного навчання є вміння дитини відповідати на запитання, уміти висловлювати свої думки. Передумовою цих вмінь є достатній словниковий запас дитини. Достатній розвиток мовлення є ще одною складовою інтелектуальної готовності дитини до навчання.

Достатній розвиток м’язів руки, вміння виконувати пальчиками дрібні дії (наприклад, нанизувати намистинки) буде запорукою того, що дитина легко навчиться писати.

Якщо Ви хочете, щоб Ваш малюк добре навчався, із радістю відвідував школу – допоможіть йому. Читайте малюку книжки: казки, вірші, оповідання. Після того, як казка прочитана, попросіть, щоб малюк переказав прочитане.

Розвивати мислення, увагу, пам’ять, дрібну моторику, розширювати словниковий запас можна і під час спеціальних ігрових занять із малюком (саме гра перетворює нудне навчання на яскраву, цікаву пригоду), і під час щоденного побутового спілкування. Наприклад, коли Ви гуляєте з малюком, розказуйте йому про те, яка зараз пора року, що відбувається у природі; якого кольору проїхала машина; яке дерево вище, а яке нижче. Розказуйте різні відомості про навколишній світ. Розширювати словниковий запас малюка можна за допомогою гри «Хто більше?»: загадайте якийсь предмет, чи явище, і називайте його ознаки: хто більше назве? Наприклад: «сніг» - білий, холодний, блискучий, іскристий, м’який, ранній, несподіваний, глибокий, дрібний, пухнастий, лапатий і т. д.

Щоб розвинути дрібні м’язи руки, надавайте малюку можливість ліпити, малювати, розфарбовувати розмальовки; вирізати чи виривати пальчиками обведені фігурки. Створюйте разом з дитиною різні фігурки із паличок (можна використовувати навіть сірники – тільки обов’язково під Вашим наглядом). Нехай малюк складе таку саму фігурку, яку склали Ви, спочатку дивлячись на неї (так буде розвиватись сприймання, вміння орієнтуватись на зразок), а потім по-пам’яті (щоб розвивалась пам’ять, Ваші фігурки із сірників спочатку мають бути дуже простими, поступово їх потрібно ускладнювати).

Зараз у книжкових магазинах, на базарах, у кіосках можна придбати велику кількість книжок по розвитку мислення, пам’яті, уваги, сприймання, по підготовці дитини до навчання у школі.

Не менш важливою, ніж інтелектуальна готовність, є емоційно-вольова готовність дитини до навчання. Ця складова включає достатній розвиток волі, послаблення імпульсивних реакцій, вміння керувати своїми емоціями (наприклад, слухати, не перебиваючи). Емоційно-вольова готовність вважається сформованою, якщо дитина вміє ставити мету, докладати зусиль для реалізації мети, долати перешкоди, виконувати не цікаву, але корисну роботу.

Чи має Ваш малюк прості, але постійні доручення (наприклад поливати квіти)? Чи прибирає за собою іграшки? Чи застеляє свою постіль (нехай і з Вашою допомогою)? Чи не перебиває Вас під час розмови? Чи має терпіння? Давши відповідь на ці прості запитання, ви дізнаєтесь, чи сформована у малюка емоційно-вольова готовність.

Наступний компонент – соціальна готовність. Вона містить у собі сформованість у дитині якостей, завдяки яким вона може спілкуватися з іншими дітьми, з вчителькою. Це і бажання спілкуватися, і вміння встановлювати взаємовідносини з однолітками і дорослими; уміння поступатись, підкорятись інтересам дитячої групи, класу; повага до бажань інших людей. Взагалі, дитина поводить себе з іншими дітьми у школі так, як бачить це і чує вдома. Тобто дитина у своїх взаємовідносинах з іншими дітьми є дзеркалом того, які взаємовідносини панують у сім'ї. Саме у родині дитина отримує перші зразки спілкування. Якщо дитина вдома є свідком неповаги членів сім’ї один до одного, сварок, бійок, то вона вважає таку поведінку нормальною і сама починає так поводити себе в школі.

Мотиваційна готовність сформована, якщо у дитини є бажання ходити до школи, є прагнення здобувати знання, дізнаватись нове, цікаве, виконувати нову соціальну роль – роль школяра. І тут багато що залежить від Вас, шановні батьки. Не залякуйте малюка школою, фразами подібними до такої: «Ось підеш у школу – там тобі покажуть!» Налаштовуйте малюка на школу позитивно: «У школі буде цікаво, радісно, ти дізнаєшся багато нового і корисного».

Бажаємо Вам, щоб початок навчання малюка в школі став приємною подією в житті всієї родини .

 Сім основних правил батьківської поведінки в організації навчання

1. Сприяйте дитячій автономності (самостійності). Чим більше ви вимагаєте від дитини самостійноті в усіх сферах повсякденного життя, тим краще зможе ваша дитина працювати з почуттям відповідальності у шкільній сфері. Автономне (самостійне) навчання є тією метою, в напрямку якої ви маєте працювати, тому що самостійність є найважливішим елементом ефективного й тривалого процесу навчання. Хваліть свою дитину за самостійні дії, наприклад, за самостійне розпізнавання помилок.

2. Якщо ваша дитина потребує допомоги, спонукайте її до того, щоб вона сама знайшла шляхи її розв’язання. Допоможіть їй завдяки підказкам, наприклад, вказівка на довідники, генерування правил, відгадування ребусів, що може сприяти розв’язанню проблеми. Але не подавайте саме розв’язання. Не спонукайте свою дитину тільки до одного шляху розв’язання.

3. Дайте своїй дитині можливість попрацювати над матеріалом удома.

4. Визнайте досягнення дитини. Хваліть (заохочуйте), а не докоряйте. Це краще, ніж ниття, нагадування та інші покарання. Звертайте увагу на те, щоб не обмежувати похвалу критикою («дев’ять», звичайно, чудово, але без двох помилок це могла б бути «дванадцятка»).

5. Не ставте перед своєю дитиною завищених вимог, щоб вони не були суворішими за вимоги вчителя.

6. Будьте, як вихователь, зразком у поведіні. Вимагайте від своєї дитини не більше, ніж від себе самого. Дитина, яка, наприклад, бачить своїх батьків за читанням, швидше сама почне читати, ніж дитина, батьки якої часто сидять перед телевізором.

7. Говоріть позитивно про школу, вчителів та предмети. Вашій дитині досить того, що вона долає свої особисті упередження щодо школи.

Пам’ятка для батьків щодо спілкування з дітьми,

які мають емоційні труднощі

1. Емоції виникають у процесі взаємодії з навколишнім світом. Необхідно навчити дитину адекватно реагувати на певні ситуації та явища зовнішнього середовища.

2. Не існує поганих і хороших емоцій, і дорослий у взаємодії з дитиною повинен постійно звертатись до доступних їй рівнів організації емоційної сфери.

3. Почуття дитини не можна оцінювати, не слід вимагати, щоб вона не переживала те, що вона переживає. Як правило, бурхливі афективні реакції – це результат тривалого стримування емоцій.

4. Потрібно навчити дитину усвідомлювати свої почуття, емоції, виявляти їх у культурних формах, спонукати до розмови про свої почуття.

5. Не слід вчити дитину пригнічувати власні емоції. Завдання дорослих полягає в тому, щоб навчити правильно спрямовувати, виявляти свої почуття.

6. Не слід у процесі занять з важкими дітьми намагатися цілком ізолювати дитину від негативних переживань. Це неможливо зробити в повсякденному житті, і штучне створення «тепличних умов» тільки тимчасово вирішує проблему.

7. Треба враховувати не просто модальність емоцій (негативні чи позитивні), а й їхню інтенсивність. Надлишок одноманітних емоцій спричиняє негативні явища.

8. Для профілактики емоційного напруження слід долучати дитину до різних видів діяльності. Корисним для емоційного розслаблення є застосування гумору.

9. З метою ліквідації негативнтх емоцій потрібно спрямовувати їх у творче русло: мистецтво, поезію, літературу, музику чи заняття танцями.

10. Ефективність навчання дитини володіти своїми емоційними станами значною мірою залежиить від особливостей її ставлення до себе. Завищена чи занижена самооцінка суттєво погіршує самопочуття дитини, створює бар’єри для необхідних змін. У таких випадках потрібно починати роботу з корекції ставлення до себе, учнівської самооцінки яким "багажем" повина йти дитина до школи?

Що йому дійсно потрібно знати і вміти, щоб бути успішним

і не зазнавати труднощів у навчанні?

Практично на всіх мовах світу вік від 3 до 6 років вважаеться дошкільним. Це вік формування навичок, необхідних для систематичного навчання.

Школа - важливий етап в житті кожньої дитини, шкільна успішність проектується на подальше життя, тому батькам хочеться, щоб дитина йшла до школи досить підготовленим. Що потрібно знати майбутньому першокласнику, і як повинен він себе вести?

Чому і як ми вчимо малюків?

Існує ціла індустрія по підготовці дітей до школи. Практично з самого народження іграшки малюка починають ділитися на розважальны та розвиваючі. Саме граючи, дитина оптимально розвиває якості, які допоможуть їй у школі: увага, концентрацію, пам'ять, кмітливість, посидючість, дрібну моторику і логіку. У що грати?

Та в що завгодно! Загадувати і відгадувати загадки, рухатися до перемоги в улюблених настільних іграх-"бродилка" або напружувати свій розум, із захопленням збираючи логічні пазли.

Кожен сучасний батько знає, що малюк має бути готовий до школи, і чим раніше почнеться ця підготовка, тим успішніше дитина буде не тільки в школі, але і в житті. «Після трьох уже пізно» - девіз прихильників раннього розвитку. Вони абсолютно впевнені: чим раніше почнеться інтелектуальний розвиток, тим простіше буде дитині адаптуватися в шкільному житті. Книга - головне джерело знань, тому розвиваюча книжка - основний супутник будь-якої дитини від коляски до 1 вересня.

Прописи, букварі, збірки вправ, тести на логіку давно перестали бути атрибутами шкільного життя і повним складом перейшли в життя сучасного дошкільника. За статистикою, 80% дитячих книжок, надрукованих в Україні, присвячені саме підготовці до школи. Попит народжує пропозицію. Займатися важливою справою підготовки дитини до школи повинен тільки фахівець.

Маленькі діти вчаться читати і рахувати, заповнюють прописи і гризуть граніт науки молочними зубами, щоб сісти до шкільної парти готовими до всього. Починати заняття з підготовки до школи треба не пізніше 4 років. Створюється враження, що посадити дитину за парту, щоб продовжити шкільне дитинство на 2-3 роки, - головне завдання батьків. І ось, нарешті, починається школа. А з нею і шкільні проблеми, звинувачують у яких за звичкою стала вже рідною за ці 6 років підготовку - недостатність академічних знань і погану техніку читання ...

А адже шкільна успішність визначається не кількістю написаних до 1 вересня палиць і не швидкістю читання книг. В основі успішного шкільного навчання лежить готовність дитини впізнавати і приймати світ, комфортно і вільно відчувати в цьому світі себе. Це так просто і так складно одночасно.

Як підготуватися до першого вересня?

Розповісти про те, що чекає дитину цього дня.

За декілька днів почати вводити його в ритм "підйому і відбою".

Улюблене ведмежа (лялька або улюблена іграшка) повинне бути взяте з собою в портфель (він теж в перший день піде вчитися).

Можна дати дитині з собою камінчик – амулет (забезпечує «зв'язок з батьками»).

Основний одяг повинен бути новим і особливим (шкільна форма), але певна деталь одягу повинна бути знайомою і улюбленою (шкарпетки, майка, значок на сорочці і ін.)

Мобільний телефон першого вересня (і взагалі в період адаптації) краще з собою не давати. Дитина гірше звикає до нової життєвої ситуації і нових дорослих, якщо у нього є можливість постійного контакту з батьками.

Квіти вчителеві повинні бути такими, щоб дитина відчувала їх особливу красу (хай їх буде небагато). Краще, якщо дитина вибиратиме квіти разом з Вами. Це важливо, щоб у нього не виникало відчуття, що інші діти принесли красиві квіти, а він – погані.

Приготувати все з вечора, щоб вранці не виникло суєти або паніки. Розрахувати час, щоб дитина з ранку могла не поспішаючи поїсти, сходити в туалет.

Які непередбачені труднощі можуть виникнути першого вересня?

Часто діти (особливо ті, що не відвідували раніше дитячих садів або дитячих груп) в останню мить відмовляються розлучатися з мамою або татом, які привели їх в школу, починають плакати, чіплятися за батьків. У такій ситуації краще піти на заняття разом з дитиною. Для цього потрібно наперед звільнити собі весь день. Про можливість ходити разом з дитиною на уроки краще поговорити з вчителем (адміністрацією школи) на батьківських зборах завчасно.

Які непередбачені труднощі можуть виникнути другого вересня?

Мама будить Петрика другого вересня: «Вставай. Пора йти в школу!» Петя: «Я ж вже вчора сходив.»

Що робити, якщо дитина зранку погано себе почуває, а потрібно йти в школу?

У шести-семирічних дітей рідко трапляється «запалення хитрості». Або дитина, дійсно, хворіє, або погане самопочуття пов'язане з необхідністю йти в школу. У будь-якому випадку, варто це перевірити. Якщо дитина після того, як Ви залишили її вдома, відразу відчуває себе краще, то, можливо, її погане самопочуття пов'язане із стресом, що отримала в школі. Постарайтеся з'ясувати (у дитини, у вчителя, у знайомих дітей), що відбувалося в школі вчора, позавчора. Важливо зрозуміти, що відбувається, особливо якщо таке повторюється систематично.